Львів. Кава. Любов - Галина Костянтинівна Вдовіченко

Привіт, Злато!

Як обіцяла, надсилаю тобі своє фото. Маю надію, тобі сподобається, хоч мені й зовсім не хотілося показувати цю знимку – я на ній не дуже добре вийшла. Бо, знаєш, судмедексперти не надто вправні фотографи. Якщо треба, можу надіслати такі ж знимки і з Романа, той судмедексперт і його фотографував. На кухні, де ти його залишила. Там теж було море крові.

Знаєш, я не втрафила ні до пекла, ні до раю, просто застрягла в цьому клятому будинку Твого Львова, ніби у чистилищі. Іронія долі – твої мрії завше простягалися до неба, немов ота Його телевежа на Замковій горі. А я почуваюся Його підземною річкою Полтвою, закутою в кам’яницю… Я тут зовсім сама – цілими днями блукаю порожніми кімнатами, а на ніч лягаю спати у свою калюжу крові. Така моя кара. Часом пишу тобі листи і кладу до скриньки, що прибита тут на ґанку, а ти дістаєш їх уже на своїй пошті. Тепер зрозуміла, чому на конвертах завжди зазначена саме ця адреса?

Ніколи не здогадаєшся, хто нас убив! Хоча ні, ти ж у мене тямуща дівка, маєш знати, що обманута дружина здатна на все. Сама подумай, ну скільки можна було дурити його кобіту? Її звуть Марійка – це твоя колишня найкраща подруга, – коли тобі цікаво. Рано чи пізно Марійка мусила збагнути, що Роман завів собі пасію. Зрадили троянди – якщо чоловік ні з того ні з сього починає засипати дружину оберемками квітів, це мимоволі наводить її на роздуми…

О, вона ненавиділа ті троянди усією душею! Як і ти, Марійка пройшла свій шлях внутрішнього божевілля. У неї так само є власна «вона» з майбутнього, котра (як і я тебе, завваж! ) чесно намагалася стримати і вберегти від фатального кроку. Кожен, хто ризикує грати з долею, має такого собі фантома у паралельному просторі і часі. Ми не янголи й не демони, а віддзеркалення ваших учинків. Ми рідко виходимо на зв’язок, та, коли виходимо, спинити нас нікому не до снаги. Ми теж припускаємося помилок. Власне, ми і є ваші помилки. Більшість людей і не здогадується про існування своїх «віддзеркалень», доки не переступають межу між добром та злом. Вітаю, ти її переступила. Ти так хотіла оселитися в цьому домі, що тепер я змушена вікувати тут.

Насправді мені більше шкода Марійку. Того дня вона лише вдала, що вирушає з дітьми на відпочинок до Греції. Відвезла близнюків до матері, попрощалася з ними й повернулася додому… Далі ти знаєш, тож зайве й переповідати.

Після подвійного вбивства її визнали неосудною й закрили у психлікарні на Кульпарківській. Вона досі пише листи собі з майбутнього в минуле – щоб застерегтися від зустрічі з Романом. І скажу я тобі – ще довго писатиме, бо Марійці судилося пережити тебе на двадцять років. Тільки уяви, скільки вони переведуть паперу!..

Щоправда, не всі листи потрапляють до адресатів, адже щоночі до скриньок приходять білі постаті у каптурах, що закривають обличчя; постаті виймають наші послання і перечитують. Якщо, на думку постатей, ми не сказали забагато, ви отримуєте листи. У протилежному разі – аж ніяк. Це і є заборони, про які я згадувала. Що ж, цього листа ти теж, мабуть, не отримаєш. Воно й на краще, бо, мені здається, тобі вирішили дати другий шанс. Ти житимеш. Твоя донечка житиме. Ми усі житимемо.

Я не уявляю, в якому ти прокинешся житті, але, благаю, не змарнуй таку нагоду! А я обіцяю, що більше не писатиму тобі. Домовились?

Домовились.

Львів, той самий час і місце:

Привіт, Злато!

Сьогодні я прокинулася раніше, ніж зазвичай. Адже цього дня минає рівно п’ять років з того часу, як за програмою мотиваційного тренінгу я написала листа собі в майбутнє. Вибач, я тоді забула вкласти до конверта свою знимку, як то радила мотиваційна програма. Згодом я згадала про цю недбалість і навіть хотіла повернутися до листа, щоб додати фото, але… закрутилася й знову забула. Вибач.

На календарі 14 квітня 2012 року, тож я відкрила твого листа. І знаєш, розчулилась і щиро плакала, коли читала твої милі й наївні роздуми про життя та власне майбутнє. Сподіваюся, за п’ять років я не розгубила твоєї чистоти й безпосередності, котра струменіє з кожного рядка того старого листа? А ти можеш навіть не сумніватися – я здійснила твої дитячі мрії! Звісно, не все склалося саме так, як ти собі науявляла в дев’ятнадцять, але тобі сподобається, от побачиш.

Я працюю на львівській телевізії ведучою новин (тож мене щодня показують по телевізору в прайм-тайм ) . Мешкаю з родиною в новенькому котеджі на околиці Львова (мені так і не вдалося позбутися твоєї любові-одержимості до цього міста ) . З Левком, на жаль, ми розійшлися. Річ у тім, що йому запропонували