Дівчата - Емма Клайн

У Френка були золоті копальні в Мексико.

— Там немає жодних правил, — казав він. — Дешева робоча сила. Цього більше, ніж достатньо.

—І скільки золота ви знайшли? — запитала я. — Я маю на увазі, вже.

— Ну, щойно все обладнання буде на місці, я знайду тонну. — Він надпив з келиха, залишаючи жирні відбитки пальців. Моя мама зм’якла від його погляду; її плечі розслабилися, губи розімкнулися. Того вечора вона мала молодий вигляд. У мене був дивний напад материнського почуття щодо неї, і дискомфорт від того змусив мене здригнутися.

— Можливо, я візьму вас туди, — казав Френк. — Вас обох. Маленька подорож до Мексики. Квіти у волоссі. — Він тихо відригнув і проковтнув, а моя мама почервоніла, наливаючи вино собі в келих.

Матері подобався цей чоловік. Виконувала свої дурнуваті вправи, щоб подобатися йому без одягу. Вона була доглянута і сп’яніла, її обличчя виражало палке прагнення любові.

Думка про те, що моїй матері чогось не вистачає, була нестерпна. Я дивилася на неї, хотіла усміхнутися, щоб показати, що в нас все гаразд, в обох нас. Але вона не дивилася на мене. Натомість її увага була прикута до Френка, чекаючи, аби отримати все, що він хотів їй дати. Я тісніше стиснула свої руки під столом.

— А як же ваша дружина? — запитала я.

—Іві, — шикнула мама.

— Усе гаразд, — сказав Френк, піднявши руки вгору. — Це справедливе питання. — Він сильно потер око, а тоді опустив виделку. — Це складні речі.

— Нічого складного, — відповіла я.

— Грубе дівчисько, — сказала мама. Френк поклав руку їй на плече, але вона вже встала, щоб прибрати посуд, її обличчя виражало сувору зайнятість, і Френк подав свою тарілку зі схвильованою усмішкою. Витираючи сухі руки об джинси, я не дивилася ані на неї, ані на нього. Я зривала шкірку навколо нігтя, смикала, аж доки не відірвала, що хотіла.

Коли мама вийшла з кімнати, Френк прочистив горло.

— Ти не повинна так сердити свою маму, — мовив він. — Вона мила леді.

— А вам що до того? — З-під кутикули показалася кров: я притиснула, щоб відчути пекучий біль.

— Агов, — сказав він, його голос був спокійний, неначе він намагався стати моїм другом. — Я зрозумів. Тобі хочеться покинути дім. Ти втомилася жити з мамою, так?

— Безнадійно, — промовила я.

Він не зрозумів, що я сказала, лише зрозумів, що зовсім не те, що б він хотів почути.

— Кусати нігті — огидна звичка, — різко зауважив він. — Огидна, брудна звичка брудних людей. Ти ж не огидна особа?

Моя мати знову з’явилася на дверях. Я була впевнена, що вона все підслухала, і тепер знає, що Френк зовсім не милий чоловік. Можливо, вона розчарується, тож я вирішила бути добрішою, більше допомагати їй по дому.

Але мати лише зморщилась:

— Що сталося?

— Я просто сказав Іві, що не треба гризти нігті.

— Я їй теж це кажу, — мовила мама. Її голос хрипів, губи смикалися. — Що вона може захворіти, проковтнувши мікроби.

Це було замкнене коло. Моя мама просто загрузла. Вона скористалася моментом, щоб вигадати, як показати Френкові, що йому краще не втручатися в наше життя, сказати йому, що мої проблеми нікого не стосуються. Але коли вона сіла і дозволила Френкові потерти її руку, навіть нахилилася до нього, я зрозуміла, що буде далі.

Коли Френк пішов до ванної кімнати, я очікувала, що вона бодай перепросить.

— Ця сорочка надто вузька, — різко прошепотіла вона. — Це неприпустимо в твоєму віці.

Я розкрила рота, щоб заговорити.

— Ми поговоримо завтра, — сказала вона. — І повір, ми поговоримо. — Коли вона почула, що Френк повертається, то востаннє глянула на мене, а тоді підняла погляд, щоб зустріти його. Вони залишили мене саму за столом. Світло, яке падало зі стелі на мої руки, було різким і неприємним.

Вони вийшли на терасу, щоб посидіти, моя мати тримає свої недопалки в жерстяній банці з русалкою. Зі своєї спальні я чула їхню захопливу розмову до пізнього вечора, сміх матері, простий і безтурботний. Дим їхніх сигарет проникав крізь віконну сітку. Моя мама думала, що життя таке ж легке, як піднімання золота із землі, неначе в неї саме так все і могло бути. Не було Конні, щоб пом’якшити мій смуток, просто задушливий застій мого власного «я», яке заклякло і відчайдушно прагнуло товариства.

…

Пізніше я знайшла кілька виправдань своїй матері. П’ятнадцять років спільного життя з батьком залишили велику прогалину в її житті, яку вона намагається заповнити, як ті жертви інсульту, що заново вчать слова, такі як «авто», «стіл», «олівець». Вона сором’язливо дивилася на своє невтішне відображення в дзеркалі, так само критично і безпорадно, як підліток. Втягувала живіт, щоб застібнути ширінку на нових джинсах.

Уранці я прийшла на кухню і застала матір за столом, її чашка від чаю була вже порожня, на дні залишився осад. Її губи були напружені, очі ображені. Я пройшла повз неї, нічого не сказавши, відкрила пакетик з меленою кавою, пікантною і п’янкою, на яку мама поміняла «Санка», улюблену каву батька.

— Що це було? — вона намагалася бути спокійною, але її слова переплітались. Я насипала кави в кавоварку і запалила пальник. Дотримуючись буддійського спокою на обличчі, спокійно виконувала певну роботу. Це була моя найкраща зброя, і я відчувала, що мама почала нервуватися.

— Ну, тепер ти мовчиш, — мовила вона. — Ти поводилася дуже грубо з Френком минулого вечора.

Я не реагувала.

— Ти хочеш, щоб я була нещасна? — вона встала. — Я з тобою розмовляю, — сказала вона і простягнула руку, щоб вимкнути плиту.

— Ей, — сказала я, але її обличчя змусило мене замовкнути.

— Чому ти не можеш дозволити, щоб у мене було бодай щось? — запитала вона. — Бодай маленька дрібничка.

— Він не збирається її покидати, — інтенсивність моїх почуттів налякала мене. — Він аж ніяк не збирається бути з тобою.

— Ти нічого не знаєш про його життя, — сказала вона. — Нічого. Ти лише думаєш, що знаєш так багато.

— О, так, — сказала я. — Золото. Правильно. Великий успіх. Просто, як батько. Готова побитись об заклад, він просив у тебе грошей.

Моя мати здригнулася.

— Я стараюся для