Дівчата - Емма Клайн
Дівчина не була красунею, помітила я, дивлячись на неї знову. Це було щось інше. Неначе картини доньки актора Джона Х’юстона. Її обличчя могло бути оманливим, але всі інші процеси були в дії. Це було краще, ніж краса.
Чоловік за стійкою нахмурився.
— Я казав тобі, — сказав він. — Я більше не дозволю зайти жодній з вас, досить.
Дівчина ліниво посміхнулась йому, піднявши руки вгору. Я побачила волосся в неї під пахвами.
— Агов, — сказала вона. — Я просто хочу купити туалетний папір.
— Ви крали в мене, — сказав чоловік, почервонівши. — Ти і твої подружки. Босоніж бігали повсюди брудними ногами, намагаючись спантеличити мене.
Якби такий гнів обрушився на мене, я була б страшенно налякана, але дівчина була спокійна. Навіть жартувала.
— Такого не могло бути, — вона задерла голову. — Може, це був хтось інший.
Він схрестив руки.
— Я запам’ятав тебе.
Дівчина змінилася на лиці, її очі озлобилися, але вона досі усміхалася.
— Гаразд, — сказала вона. — Говоріть, що хочете.
Вона глянула на мене, її погляд був холодний і далекий. Неначе вона мене ледь бачила. Мене пронизало бажання. Я сама здивувалася, як сильно я не хотіла, щоб вона зникала.
— Забирайся, — сказав чоловік. — Геть.
Перш ніж піти, вона показала язика чоловікові. Просто пискнула, неначе маленьке нестерпне кошеня.
Я повагалась якусь мить, перш ніж вийти надвір, услід за дівчиною. Але вона вже перетинала парк у швидкому темпі. Я поспішила за нею.
— Агов! — крикнула я. Вона і далі йшла.
Я повторила голосніше, і вона зупинилася, даючи можливість її наздогнати.
— Який нікчема, — сказала я. Я, мабуть, сяяла, як яблуко. Щоки почервоніли від легкого сп’яніння.
Вона вороже глянула в напрямку крамниці.
— Жирний козел, — пробурмотіла вона. — Я не можу навіть купити туалетного паперу.
Вона нарешті, здається, впізнала мене, довго розглядаючи моє обличчя. Я могла сказати, що вона роздивлялася мене, як нову копійку. Моя сорочка з нагрудником, подарунок моєї матері, вважалася модною.
— Я вкраду його, — сказала я, мій голос був надто чітким. — Туалетний папір. Легко. Я постійно краду звідти товар.
Мені було цікаво, чи повірить вона мені. Мабуть, було очевидним те, що я брешу. Але, можливо, їй подобалось це. Безумство мого бажання. Чи, може, вона хотіла подивитись, чим все закінчиться. Багата дівчина приміряє лайкові рукавички злочинності.
— Ти впевнена? — запитала вона.
Я знизала плечима, моє серце шалено билося. Якщо вона мені і співчувала, то я того не помічала.
Моє незрозуміле повернення здивувало чоловіка за стійкою.
— Знову повернулася?
Навіть якби я справді хотіла спробувати вкрасти щось, це було б неможливо. Я проходила між рядами, намагаючись стерти з обличчя будь-які ознаки злочинця, але чоловік не відводив погляду. Він пильно дивився, аж доки я не схопила туалетний папір і принесла його до каси, відчуваючи сором, я піддалася звичці. Звичайно, я нічого не збиралася красти. Такого ніколи не могло бути.
Пробиваючи туалетний папір, він не зміг стриматися.
— Така мила дівчина, як ти, не повинна вештатися з такими дівчатами, — сказав він. — Ця компанія така мерзенна. Якийсь хлопець з чорним собакою. — Він глянув засмучено — Я не дозволяю їм заходити до магазину.
Крізь рябе скло я бачила, як дівчина гуляє по парку. Рукою затіняє очі. Така несподівана і неочікувана удача: вона чекала на мене.
Після того як я заплатила, чоловік довго дивився на мене.
— Ти просто ще дитина, — сказав він. — Чому б тобі не піти додому?
Я почувалася ніяково перед ним.
— Мені не треба кулька, — сказала я і встромила туалетний папір собі в сумочку. Я мовчала, чоловік давав мені здачу, облизуючи губи, неначе стираючи поганий присмак.
Дівчина оживилася, коли я підійшла.
— Ти взяла?
Я кивнула, і вона повела мене за ріг, дорогою підганяючи мене. Я ледь сама не повірила, що й справді щось вкрала, мої жили заповнив адреналін, коли я простягла свою сумку.
— Ха, — сказала вона, заглянувши всередину. — Так йому, йолопові, і треба. Це було не важко?
— Зовсім легко, — сказала я. — Все ж таки, він такий неуважний. — Я захоплювалася нашою змовою, тим, як ми стали командою. У тому місці, де сукня була не застібнута, було видно трикутник оголеного живота. Як легко вона викликала певне недбале сексуальне почуття, неначе її одяг, що спішно рухався по її тілу, був досі прохолодний від поту.
— Я Сюзен, — сказала вона. — До речі.
—Іві. — Я подала руку. Сюзен засміялася, що змусило мене зрозуміти, що тиснути одне одному руки не годиться, оскільки це показний знак чесного світу. Я зашарілася. Було важко знати, як поводитися без звичайних форм і жестів ввічливості. Я не була впевнена, що має бути замість них. Настало мовчання: я намагалася заповнити його.
— Здається, я бачила тебе кілька днів тому, — сказала я. — Поруч із «Хай-Хо»?
Вона не відповіла, не даючи мені можливості за щось ухопитися.
— З тобою було кілька дівчат? — сказала я. — І під’їхав автобус?
— Ох, — сказала вона. Її обличчя оживилося. — Так, той ідіот був справді навіжений. — Від спогадів вона пом’якшала. — Я маю допомагати дівчатам, тримати їх у тонусі, а інакше вони би просто пропали. Нас би впіймали. Я дивилася на Сюзен з цікавістю, яка, мабуть, була очевидна: вона дозволяла мені дивитися на себе без будь-якої сором’язливості.
— Я запам’ятала твоє волосся, — сказала я.
Сюзен, здається, було приємно. Вона мимовільно торкнулася кінчиків.
— Я його ніколи не підрізала.
Пізніше я довідаюся, що це Рассел казав їм цього не робити.
Сюзен з несподіваною гордістю притисла туалетний папір до грудей.
— Ти хочеш, щоб я тобі дала якісь гроші за це?
У неї не було ані кишень, ані сумочки.
— Ні, — сказала я. — Це мені нічого не коштувало.
— Ну, тоді дякую, — відповіла вона з очевидним полегшенням. — Ти живеш десь тут неподалік?
— Зовсім близько, — мовила я. — Зі своєю мамою.
Сюзен кивнула:
— На якій вулиці?
— Провулок Монін Стар.
Вона хмикнула від подиву:
— Модно.
Я бачила, що те, що я жила в гарній частині міста, щось означало для неї, але не
