Дівчата - Емма Клайн

— Річечка мілка, однак скупатися можна, — сказала Донна.

Я не могла повірити, що вони насправді живуть тут усі разом. На стіні сараю догори поповзли каракулі, одяг на шворці колихав вітерець. Притулок для брудних дітей.

— Колись на цьому ранчо знімали рекламу автомобіля, — сказала Гелен дитячим голосом. — Давненько, та все ж.

Донна підштовхнула мене ліктем.

— Дике місце, правда?

— Як ви взагалі його знайшли? — запитала я.

— Тут жив старий чоловік, але він був змушений переїхати звідси через поганий дах, — Донна знизала плечима. — Ми його відремонтували так-сяк. Його внук здає його нам.

Вона пояснила, щоб заробляти бодай якісь гроші, вони доглядають лам і працюють у сусіднього фермера, зрізуючи латук ножиками, і продають його продукцію на ринку. Соняхи і баночки мармеладу, липкі від пектину.

— Три долари за годину. Непогано, — сказала Донна. — Та грошей ледь вистачає.

Я кивнула так, ніби в тому щось тямлячи. Я побачила маленького хлопчика чотирьох чи п’яти років, який мчав до Руз і звалився їй на ноги. Він був сильно засмаглий, його волосся вигоріло і стало білим, до того ж, здавалося, він був надто дорослий, аби досі носити підгузок. Я зробила висновок, що цей хлопчик був дитиною Руз. Чи був батьком Рассел? Від думки про секс нудота підкотилася мені до горла. Хлопчик підвів голову, як собачка, прокинувшись від сну, і подивився на мене нудним підозрілим поглядом.

Донна нахилилася до мене.

— Ходімо, я познайомлю тебе з Расселом, — мовила вона. — Він тобі сподобається, присягаюся.

— Вона познайомиться з ним на вечірці, — сказала Сюзен, перериваючи нашу розмову. Я не помітила, коли вона підійшла: її наближення спантеличило мене. Вона подала мені мішок з картоплею, а сама взяла картонну коробку. — Спершу нам треба віднести це на кухню. Для приготування бенкету.

Донна надулася, але я пішла за Сюзен.

— Бувай, лялечко! — крикнула вона, махаючи тоненькими пальчиками і доброзичливо сміючись.

Я йшла слідом за темноволосою Сюзен, проштовхуючись між незнайомців. Земля була нерівна, схил, що збивав з пантелику. Стояв важкий, запах, було задимлено. Мені лестило те, що Сюзен попросила мене про допомогу, неначе це підтверджувало те, що я одна з них. Там юрмилися молоді люди, хто босоніж, хто в черевиках, їхнє волосся було скуйовджене вітром і вигоріле на сонці. Я підслуховувала запальні висловлювання з приводу вечірки сонцестояння. Я не знала ще цього, але на ранчо дуже рідко робота була така ефективна. Дівчата одягли своє найкраще дрантя з комісійного магазину і носили музичні інструменти на руках так дбайливо, неначе немовлят. Сталь гітари вловлювала сонячне проміння і подрібнювала його на чарівні діаманти світла. Бубни безтактно деренчали в їхніх руках.

— Ці суки кусають мене всю ніч, — мовила Сюзен, ляснувши рукою настирливого ґедзя, який кружляв навколо нас. — Я прокидаюся уся в крові від того, що розчухую укуси.

Позаду будинку землю вкривали валуни і проріджені дуби, стояло кілька старих, розбитих і покинутих авто. Мені подобалася Сюзен, але я ніяк не могла позбутися почуття, що намагаюся щосили бути на рівні з нею: у тому віці я часто пов’язувала симпатію до людини з почуттям знервованості в її присутності. Хлопець з голим торсом, масивною срібною пряжкою свиснув, коли ми проходили повз.

— Що у вас там? Подарунки до сонцестояння?

— Заткни рота, — мовила Сюзен.

Хлопець вульгарно посміхнувся, але я спробувала усміхнутись у відповідь. Він був молодий, з довгим і темним волоссям, його середньовічний уклін головою видався мені досить романтичним. Гарний, з жіночною смаглявістю кіношного лиходія, хоч згодом я дізналася, що він був просто з Канзасу.

Це був Ґай. Хлопець з ферми, який утік з авіабази «Травіс», коли зрозумів, що там таке ж лайно собаче, як у будинку батька. Він трохи попрацював в Біґ Сюр, тоді переїхав північніше. Там приєднався до бродячої групи біля кордонів з Хейч, прихильників сатанізму, які носили більше прикрас, ніж дівчинка-підліток. Медальйони у вигляді скарабея і платинові кинджали, червоні свічки і гарна музика. Тоді Ґай наткнувся на Рассела, який якось грав на гітарі в парку. Рассел був в одязі з оленячої шкури, що, мабуть, нагадало Ґаю про пригодницькі книги з його дитинства, чоловіків, які знімались у серіалі, де вони, вичинивши оленячу шкуру, переходили вбрід холодні річки Аляски. Відтоді Ґай з Расселом.

Трохи згодом того літа саме Ґай повезе дівчат. Затягне свій власний ремінь на зап’ястях сторожа так, що велика срібляста пряжка, в’ївшись у ніжну шкіру, залишить дивної форми відбиток, схожий на тавро.

Але того першого дня своїм похмурим поглядом хлопець нагадав мені чаклуна, тож я глянула на нього у відповідь з трепетом.

Сюзен зупинила дівчину, що проходила повз:

— Скажи Руз, щоб відвела Ніко назад у притулок. Він не повинен бути тут.

Дівчина кивнула.

Сюзен глянула на мене, коли ми пішли далі, зчитуючи моє збентеження.

— Рассел не хоче, щоб ми надто прив’язувалися до дітей, особливо своїх. — Вона похмуро посміхнулася.

— Вони не є нашою власністю, розумієш? Ми не повинні стискати їх лише тому, що нам хочеться щось обійняти.

Мені знадобився якийсь час, аби перетравити думку, що в батьків немає права. Це раптом видалося мені кричущою правдою. Те, що мати народила мене, не означає, що я її власність. Що вона може відправляти мене до школи пансіонату, бо так їй хочеться. Можливо, це був і кращий вибір, але не мій. Бути частиною цього незрозумілого угруповання — вірити, що любов може прийти з будь-якого напрямку. Тоді ти не будеш розчарованим, якщо її не буде достатньо з того напрямку, з якого ти очікував…

…

На кухні було темніше, ніж на вулиці, і я зіщулилася від несподіваної хвилі, усі кімнати огортав різкий, землистий запах, певне поєднання великих обсягів приготування їжі і значної кількості людей. Стіни здебільшого були голими, окрім кількох смуг шпалер з маргаритками на візерунку і ще одним нічним, намальованим серцем, таким самим, як на автобусі. Віконні рами розвалювалися, замість занавісок були причіплені футболки. Десь неподалік грало радіо.

На кухні було близько десяти дівчат, всі вони були зосереджені на приготуванні їжі, усі мали гарний вигляд, їхні руки були тонкі й засмаглі, волосся густе. Вони стояли босі на покручених дошках