Місячний камінь - Вилки Коллінз

Я сидів з паперами в руках зовсім приголомшений.

— Пробачте, будь ласка, бідному містерові Кенді, — лагідно попросив помічник. — Він учинив велике зло, я визнаю; але вчинив він це невинно. Якщо ви проглянете мої записки, то побачите, що — коли б йому не перешкодила хвороба — він приїхав би до леді Веріндер наступного ранку після пам'ятного обіду і признався б у своєму жарті з вами. Міс Веріндер, звичайно, почула б про це й розпитала б його — і, отже, правда, яка лишається прихованою ось уже рік, була б відкрита того ж таки дня.

До мене поверталось самовладання.

— Містер Кенді не може бути предметом моєї злопам'ятності, — сказав я сердито. — Але жарт, який він зіграв зі мною, все ж учинок віроломний. Я можу пробачити, але ніколи цього не зможу забути!

— Кожний лікар, містере Блек, у своїй медичній практиці робить іноді подібне віроломство. Неуцьке недовір'я до опіуму в Англії зовсім не обмежується нижчими й малоосвіченими класами. Кожний лікар, який має широку практику, буває вимушений час від часу обдурювати своїх пацієнтів, як містер Кенді обманув вас. Я не виправдую безглуздого жарту, якого він припустився за тих обставин. Я тільки роз'яснюю вам більш точний і більш поблажливий погляд на спонукальні причини.

— Як усе це було зроблено? — запитав я. — Хто дав мені його без мого відома?

— Цього сказати я не можу. За всю свою хворобу містер Кенді не згадав про це ні словом. Либонь, ваша власна пам'ять підкаже, кого треба підозрювати в цьому?

— Ні.

— У даному разі нема потреби на цьому зупинятися: таємно чи якимсь іншим способом дали вам ліки. Погодимось на цьому й перейдемо до обставин, значніших у даній справі. Якщо можете, прочитайте мої записки. Продумайте все те, що сталось у минулому. А я маю запропонувати вам дещо вельми сміливе й дуже захоплююче в майбутньому.

Останні слова його пробудили мене.

Я проглянув папери, складені в тому ж порядку, в якому Езра Дженнінгс вручив їх мені. Аркуш, менше списаний, лежав зверху. На ньому безладні слова й уривки фраз, які злетіли з вуст містера Кенді під час марення, читались так:

«…Містер Френклін Блек… і приємний… збити пиху… медицину… признався… безсоння… кажу йому… виснажені… лікуватись… мені говорить… йти навпомацки в темряві… одне й те ж… присутності всіх за столом… кажу… шукаєте сон навпомацки в пітьмі… каже… сліпий водить сліпця… знає, що це значить… дотепно… проспати цілу ніч, незважаючи на його гострий язик… аптечка леді Веріндер… двадцять п'ять гран… щоб він не знав… наступного ранку… ну, що, містере Блек… прийняти ліки сьогодні… ніколи не позбудетесь… помиляєтесь, містере Кенді… прекрасно… без ваших… вразити… правду… спали прекрасно… дозу лаудануму, сер… перед тим… лягти… що… тепер… медицину».

Оце й усе, що було написано на першому з двох аркушів. Я повернув його назад Езрі Дженнінгсу.

— Це те, що ви чули біля ліжка хворого? — запитав я.

— Слово в слово те, що я чув, — відповів він, — за винятком повторень одних і тих же слів, коли я переписував мої стенографічні нотатки. Він повторював деякі слова і фрази десятки разів, іноді до п'ятдесяти разів, залежно від того, якого значення надавав думці, котру вони передавали. Повторення в такому випадку допомагали мені встановити зв'язок між окремими словами й уривками фраз. Не думайте, — додав він, вказуючи на другий аркуш паперу, — що я видаю вставлені мною вислови за ті самі, яких ужив би містер Кенді сам, коли б він був здатний говорити зв'язно. Я тільки маю на увазі, що проникнув через перепони безладного викладу до логічної основної думки. Судіть самі.

Я взявся за другий аркуш, що, як я тепер довідався, був ключем до першого.

Марення містера Кенді було тут записано чорним чорнилом, а відновлені його помічником інтервали між словами і фразами — червоним чорнилом. Я переписую перше й друге підряд, бо і марення,і його пояснення записані на цих сторінках досить близько одне від одного — так, що їх легко можна порівняти й перевірити.

«…Містер Френклін Блек розумний і приємний, та йому треба збити пиху, перш ніж говорити про медицину. Він признався, що страждає безсонням. Я кажу йому, що нерви виснажені і що йому треба лікуватися. Він мені каже, що лікуватися і йти навпомацки в темряві — одне й те ж. І це він сказав у присутності всіх за столом. Я йому кажу: «Ви шукаєте сон навпомацки в пітьмі, але ніщо, крім ліків, не зможе допомогти вам знайти його». Він відказує мені на це, що чув, як сліпий водить сліпця, і тепер знає, що це значить. Дотепно, — але я можу дати йому можливість проспати цілу ніч, незважаючи на його гострий язик. Йому справді треба поспати: аптечка леді Веріндер у моєму розпорядженні. Дати йому двадцять п'ять гран лаудануму перед сном так, щоб він не знав, і приїхати наступного ранку: «Ну, що, містере Блек, чи не погодитесь ви прийняти ліки сьогодні? Без них ви ніколи не позбудетесь свого безсоння». «Помиляєтеся, містере Кенді, я спав прекрасно цілу ніч без ваших ліків». Тоді вразити його, сказавши правду! «Ви спали прекрасно цю ніч тому, що прийняли дозу лаудануму, сер, перед тим, як лягти спати. Що ви тепер скажете про медицину?»

Я дивувався винахідливості, з якою він зумів із страшенної плутанини відновити рівну й логічну мову, і це було, цілком природно, моїм першим враженням, коли я повернув папери Езрі Дженнінгсу. Перші слова, котрі говорили про мій подив, він із властивою йому скромністю перервав запитанням, чи погоджуюсь я з висновком, зробленим з його записок.

— Чи вірите ви, як вірю я, — сказав він, — що ви діяли під впливом лаудануму, роблячи