Дівчата - Емма Клайн

Генрі тріпотів повіками, язиком у ротовому отворі, пародіюючи деякі сцени з фільму.

Пітер засміявся:

— Хворий.

Вони голосно виражали цікавість, чи справді актрису трахали. Здавалося, вони не зважали на те, що я там стояла.

— Можна сказати, їй подобалося, — сказав Генрі. — О-о! — він вигукнув високим жіночим голосом. — О-о, так, м-м-м. Він гупнув стегном по гральному автоматі.

— Я теж його бачила. — Я спершу говорила, а тоді думала. Я хотіла приєднатися до розмови, навіть якщо для цього мені довелося збрехати. Вони обоє глянули на мене

— Та ну, — сказав Генрі. — Примара нарешті заговорила.

Я зашарілася.

— Ти бачила його? — виразив сумнів Пітер. Я переконувала себе, що він говорив заступницьким тоном.

— Так, — сказала я. — Доволі дикий.

Вони обмінялися поглядами. Невже я справді думала, що вони повірять, що я якимось чином їздила до міста? І що я ходила дивитися те, що було, по суті, порнографією?

— Так, — очі Генрі засяяли. — І яка частина твоя улюблена?

— Та, про яку ви щойно говорили, — сказала я. — З дівчиною.

— Але який епізод тобі сподобався найбільше? — запитав Генрі.

— Облиш її, — спокійно сказав Пітер. Уже знудившись.

— Тобі сподобалася сцена з Різдвом? — Генрі продовжував. Його усмішка вселяла мені думку, що ми по-справжньому спілкуємося, що я досягла прогресу. — Велике дерево? Багато снігу?

Я кивала. Сама ледь не вірячи у свою брехню.

Генрі засміявся.

— Події фільму відбуваються у Фіджі. На острові. — Генрі ледь стримувався, щоб не розсміятись, і глянув на Пітера, якому, здавалося, було за мене соромно, так само, як вам було б соромно за незнайомця, що спіткнувся на вулиці, немов між нами ніколи нічого не було.

Я штовхнула мотоцикл Генрі. Я не очікувала, що він перекинеться, ні, справді: можливо, просто похитнеться, настільки, щоб перебити Генрі, щоб налякати його на якусь мить, щоб після кількох смішних вигуків від переляку він забув про мою брехню. Але насправді я штовхнула його сильно. Мотоцикл перекинувся і з тріскотом гепнувся об бетонну підлогу.

Генрі витріщився на мене:

— Маленька сучка, — він поспішив до зваленого мотоцикла, неначе до підстреленого домашнього улюбленця, фактично колишучи його на руках.

— Він цілий, — сказала я безглуздо.

— Клята психопатка, — пробурмотів він. Він провів руками вздовж усього байка і показав Пітеру уламок помаранчевого металу. — Ти можеш повірити в це лайно?

Коли Пітер глянув на мене, на його обличчі застигло співчуття, що було навіть гірше, ніж гнів. Я була, неначе дитина, виражаючи лише короткі емоції.

На дверях з’явилася Конні.

— Тук-тук, — окликнула вона, ключі звисали з її зігнутих пальців. Вона побачила таку сцену: Генрі присів біля свого мотоцикла; Пітер схрестив руки.

Генрі дратівливо розсміявся:

— Твоя подружка — справжня сучка, — сказав він і кинув на мене погляд.

—Іві перекинула його, — сказав Пітер.

— Кляті діти, — сказав Генрі, — наступного разу беріть собі няньку і не ходіть за нами. Чорт.

— Мені шкода, — сказала я тихим голосом, але мене ніхто не чув.

Навіть після того, як Пітер допоміг Генрі підняти мотоцикл, пильно придивляючись до щілини.

— Вона лише поверхнева, — зауважив він, — ми зможемо легко все виправити. — Я зрозуміла, що зламалося ще щось. Конні розглядала мене, виражаючи холодний подив, неначе я підставила її, та, мабуть, так і було. Я зробила те, чого ми не планували. Продемонструвала часточку особистої слабкості, розкрила серце полохливого кролика.

3

Власником «Флаїн Ей» був товстий чоловік, якому прилавок врізався в живіт, і він опирався на лікті, щоб стежити за мною, коли я проходила між полицями, моя сумочка постукувала мене по стегну. Перед ним лежала розгорнута газета, проте, схоже, він ніколи не перегортав сторінок. Навколо нього панувала аура нудьги й обов’язку, бюрократизму й міфічності водночас. Він був схожий на того, хто приречений охороняти печеру вічно.

Того дня я була сама. Конні, мабуть, кипіла від злості у своєму ліжку, слухаючи «Позитивну 4-ту Вулицю» з ображеною, обурливою поблажливістю. Думка про Пітера спустошувала — мені хотілось оминути ту ніч, перетворити мій сором на щось нечітке і кероване, як чутка про сторонню людину. Я намагалася перепросити в Конні, хлопці досі клопоталися біля мотоцикла, неначе польові лікарі. Я навіть запропонувала заплатити за ремонт, віддаючи Генрі все, що мала в себе в гаманці. Вісім доларів, які він узяв, роззявивши рота. Трохи пізніше Конні сказала, що було б краще, якби я просто пішла додому.

Я повернулася за кілька днів — батько Конні відчинив двері майже одразу, як я подзвонила, неначе він чекав на мене. Він зазвичай працював на молокозаводі від опівночі, тож було дивно бачити його вдома.

— Конні нагорі, — сказав він. На барній стійці за ним я побачила келих з віскі, розведений водою і наповнений сонячним промінням. Я була так зосереджена на своїх особистих планах, що не вловила атмосфери кризи в домі, незвичайний факт її присутності.

Конні лежала в ліжку, її спідниця зачепилася так, що було видно пристібну планку її білої нижньої білизни, і повністю стегна в цяточку. Вона сіла, коли я зайшла, поморгала.

— Гарний макіяж, — сказала вона. — Це особисто для мене? — вона відкинулася на подушку. — Тобі сподобаються наші новини. Пітер пішов. Як у пісні, «пішла, пішла…». З Памелою, quelle сюрприз. Вона закотила очі, але чітко вимовила ім’я Памели зі спотвореною радістю. Глянула на мене.

— Що ти маєш на увазі? Покинув вас? — від паніки мій голос уже змінився.

— Він такий егоїстичний, — мовила вона. — Батько сказав, що ми маємо переїхати до Сан-Дієго, наступного дня Пітер поїхав звідси. Він узяв із собою купу одягу й особистих речей. Мабуть, вони поїхали в будинок її сестри в Портленді. Тобто я майже впевнена, що вони поїхали саме туди. — Вона подула на свою чілку. — Він боягуз. А Памела — дівчина, яка потовстішає після народження дитини.

— Памела вагітна?

Вона глянула на мене:

— Несподівано — тобі все одно, що мені, можливо, доведеться переїхати до Сан-Дієго?

Вона очікувала, що я почну говорити, як сильно люблю її і що сумуватиму, якщо вона поїде, але я була загіпнотизована уявною картиною, як Памела поруч з Пітером в його авто засинає в нього на плечі. Карти «Авіс» у них біля ніг стали напівпрозорими від жиру гамбургера, заднє сидіння було завалено одягом і