Дівчата - Емма Клайн
— Нехай програє ще раз, — сказала я, намагаючись уявити себе на місці жінки, якою її бачив співак: вільно звисаючий срібний браслет із зеленуватим відтінком, спадаюче волосся. Але натомість я почувалася безглуздо, вирячивши очі на Конні, яка дивилась у дзеркало, відділяючи вії шпилькою, її шорти в’їлися їй у зад. Це були речі, які неможливо помітити на собі. Небагато хто з дівчат міг привернути таку сильну увагу. Лише така, як та, що я бачила в парку. Або Памела і дівчата на сходах середньої школи, що чекали на лінивий сигнал працюючих на холостому ходу авто їхніх хлопців, як знак, що потрібно вставати. Вона швидко вибігали на палюче сонце, махаючи на прощання рукою тим, хто залишався.
…
Згодом, після того дня, я пішла до кімнати Пітера, коли Конні спала. Його комплімент на кухні сприймався як запрошення з часовими рамками, на яке я мала відповісти, перш ніж воно анулюється. Перед тим як лягти спати, ми з Конні випили пива, розвалившись поруч з плетеними ніжками її стола і тягаючи пальцями пресований сир з глибокої миски. Я випила набагато більше, ніж вона. Я хотіла набратися рішучості, підсилювального впливу. Я не хотіла бути, як Конні, яка ніколи нічого не міняє, чекає, коли щось зміниться, з’їдати цілу пачку крекеру в кунжуті, а тоді робити десять стрибків на місці у своїй кімнаті. Конні вже глибоко заснула, але я досі не спала. Слухала, як Пітер піднімався сходами.
Він увірвався до себе в кімнату, і я почекала, як мені здалося, досить довго, перш ніж піти за ним. Прокрадаючись коридором, неначе привид у короткій піжамі, поліефірна гладкість якої нагадувала чи то костюм принцеси, чи то нижню білизну. У будинку панувала справжня гнітюча тиша, але яка також урізноманітнювала все незнаною свободою, наповнюючи кімнати ніби густішим повітрям.
Пітер тихо лежав під ковдрою, виставивши свої криві чоловічі ноги. Я відчувала його дихання, яке пахло ожинами, як наслідок прийому якогось наркотику. Його кімната, здавалось, заколисувала. Цього могло бути досить — глянути, що він спить, як зробив би це кожен з батьків, порадівши за нього, що він бачить гарні сни. Його дихання рівне, як намистинки чоток, заспокоює кожен вдих і видих. Але я не хотіла, аби цього було досить.
Коли я підійшла ближче, його обличчя стало ясним, риси обличчя чіткими, позаяк звиклася з темрявою. Я дозволила собі дивитися на нього без жодного сорому. Пітер раптом розплющив очі і, здається, навіть не злякався, побачивши мене поруч зі своїм ліжком. М’яко глянув на мене.
— Бойд, — сказав він, у його голосі досі відчувалися нотки сну, але він поморгав, він промовив моє ім’я з такою покірністю в голосі, що в мене виникло відчуття, начебто він чекав на мене. Нібито знав, що я прийду.
Мені було ніяково отак стояти.
— Ти можеш присісти, — сказав він. Я сіла на матрац, безглуздо тупцюючи. Мої ноги вже почали горіти від зусиль. Пітер простягнув руку, щоб затягти мене повністю на матрац. Я усміхнулася, проте навіть не була впевнена, чи він бачив моє обличчя. Він мовчав, і я теж. Його кімната здавалася дивною, не такою, як коли я дивилася на неї, стоячи на підлозі; величезний комод, довга і вузька дверна пройма. Я не могла уявити Конні в кімнаті за стіною. Конні, яка бурмоче уві сні, як вона це часто робить, іноді називаючи число, як нетямущий гравець бінґо.
— Якщо тобі холодно, можеш лягти під ковдру, — сказав він, розкрившись так, що я побачила його голий торс, його наготу. Я церемонно мовчки лягла поруч з ним. Усе було зовсім просто — я скористалася можливістю, яка завжди була доступна.
Він досі мовчав, і я теж. Він притяг мене ближче, так, що моя спина притислася до його грудей і я змогла відчути його член, що притулився до задньої частини моїх стегон. Я не хотіла дихати, відчуваючи, що його це може збентежити, навіть піднімання й опускання моїх ребер надто сильно хвилювало його. Я потроху вдихала через ніс, відчуваючи запаморочення. Різка належність у темряві його, його ковдри, його простирадла — це те, що в Памели було увесь час, просто володіння його присутністю. Він обійняв мене, і я відчула вагу його парубоцької руки. Пітер діяв так, неначе збирався спати, час від часу зітхав і совгав ногами, так і мало бути. Треба було поводитися, неначе не відбувається нічого дивного. Коли він легко торкнувся пальцем мого соска, я залишалася досить спокійною. Я відчувала його рівномірне дихання в себе на шиї. Його рука неупереджено досліджувала моє тіло. Коли він покрутив мій сосок, я голосно вдихнула. Він на мить завагався, а тоді продовжив далі. Його член терся об мої голі стегна. Що б не сталося, мене буде відправлено на лаву запасних, і я це розуміла. Проте ця ніч була в його руках. У мене не було страху, лише відчуття, близьке до хвилювання, неначе спостерігала, тримаючись на крилах. Що буде з Іві?
Коли скрипнула підлога в коридорі, чари розвіялися. Пітер відсмикнув руку, різко перекотився на спину. Я бачила, що він втупив погляд у стелю.
— Я хочу трохи поспати, — сказав він сухо. Стихаючим голосом, який своєю несподіваною монотонністю змусив мене задуматися, чи не сталося чого. Я повільно піднялася, будучи трохи приголомшена, але водночас і до нестями щаслива, наче мені навіть цього було достатньо, щоб насититися.
…
Хлопці грали на ігровому автоматі, як нам здавалося, годинами. Ми з Конні сиділи на лавочці, похитуючись із вимушеною безтурботністю. Я досі чекала, що Пітер якось відреагує на те, що сталося. Пронизливий погляд, погляд з натяком на нашу історію. Але він не дивився на мене. У сирому гаражі тхнуло вогким бетоном і смородом від наметів, які склали, не давши висохнути. Календар бензоколонки на стіні: жінка в гарячій ванні з німими очима й оголеними зубами, як в опудала. Я була рада, що Памели в той вечір не було. У неї з Пітером була якась сварка, Конні розповідала. Я хотіла розпитати детальніше, але її обличчя виражало якесь попередження — я не могла демонструвати надмірну цікавість.
— Діти, чому б вам не піти в якесь краще місце? — запитав Генрі. — У кафе-морозиво, наприклад?
Конні відкинула волосся, а
