Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

— Пробачте! Волієте зразу до діла?

— Прошу! — П'ятаков вийняв годинник і поглянув на нього. — Маю вільного часу п'ятнадцять–двадцять хвилин.

Винниченко трохи пойорзав на місці: почати зразу було нелегко. Власне, цим двом людям взагалі неначе й не було про що говорити між собою. Перемінивши ногу, наче всідаючись вигідніше, Винниченко перепитав:

— Говорити просто, без… преамбул?

П'ятаков недоброзичливо глипнув на сусіду:

— Найпростіше. Прошу і настоюю на цьому!

— Будь ласка.

Винниченко поспіхом заговорив. Говорячи, він дивився не в обличчя П'ятакову, а кудись на кінчик його бороди. Борідка в П'ятакова була менша проти Винниченкової — цапина, і вуса на боки, кожний геть як чоловік і жінка, коли посваряться. Був П'ятаков рудуватий, з порошею сивизни.

— Юрію Леонідовичу! — мовив Винниченко. — Вас, звичайно, не повинно здивувати, що ми знаємо, що в своїй організації ви не маєте цілковитої підтримки. Та й відомо всім — хоч би й з газети «Правда» від другого травня, — що й у вашій партії ви не маєте зараз… абсолютного авторитету. Я маю на увазі виступ Леніна…

Винниченко мав на увазі — і вважав за потрібне наперед показати цей козир — виступ Леніна на Всеросійській квітневій конференції більшовиків у Петрограді. Обстоюючи принцип самовизначення націй та, зокрема, свободу відокремлення України від Росії Мілюкових, Ленін гостро засудив антиінтернаціоналістичні позиції П'ятакова проти визвольної національної боротьби. Кваліфікуючи їх ще в шістнадцятому році на еміграції як «імперіалістичний економізм», він тепер обізвав П'ятакова софістом, фразером, неймовірним плутаником з кашею в голові, який вже давно відступився від марксизму. Конференція дружно підтримала Леніна проти П'ятакова.

Та П'ятакову зовсім не кортіло ще раз вислуховувати переказ цього — ще й з вуст давнього партійного супротивника. Він сердито хмикнув і навіть вдарив палицею об пісок під ногами.

— Володимире Кириловичу! — різко сказав П'ятаков, поглядаючи кудись мимо Винниченкових очей, на кінчик його бороди. — Чи ви хочете, щоб і я нагадав висловлювання Леніна, коли ще в чотирнадцятому році він обізвав вас «претенциозным махровым дураком»?

Винниченко кашлянув.

Козир бито.

Хвилинку він помовчав. Потім заговорив знову:

— Звичайно, дорогий Юрію Леонідовичу, ваші позиції перед вашим Центральним комітетом стали б значно міцніші, коли б ви мали за собою більшість київських більшовиків, коли б високо стояв ваш авторитет перед іншими соціалістичними партіями…

— Коротше! — майже грубо урвав П'ятаков. — 3 чим ви прийшли?

Тоді Винниченко набрався духу і випалив зразу:

— Ми, українські есдеки, пропонуємо вам свою підтримку…

Пропозиція була зовсім неждана — при непримиренних антиукраїнських позиціях П'ятакова, і П'ятаков здивовано глянув на Винниченка, але зразу ж одвів очі геть. Втім, Винниченко встиг одвести свій погляд ще раніше.

— Не розумію! — буркнув П'ятаков.

Винниченко лагідно пояснив:

— Гадаю, ця пропозиція — зовсім у плані і вашого прагнення до єднання всіх сил соціал–демократії. Наша Київська Рада робітничих депутатів нині в руках меншовицького та есерівського проводу. Але коли б ми об'єднались, то здобули б провід. Вам ми допомогли б пройти на голову Київської Ради. Ми претендували б тільки на місце заступника голови…

«Тим часом», хотів додати Винниченко, але не додав.

— Чому? — швидко запитав П'ятаков.

— Тому, що маємо провід у Центральній Раді, отже…

— Я не про те, — знову безцеремонно урвав П'ятаков. — Я питаю, чому ви робите таку пропозицію? Чому пропонуєте підтримку?

— Ну! — найлагідніше, як тільки вмів, посміхнувся Винниченко. — Ви ж, Юрію Леонідовичу, мусите розуміти: в інтересах загальної справи, в інтересах світової революції…

— Облиште! — гарикнув П'ятаков. — Я не дурень! Ви теж розумна людина. Фрази непотрібні! На з'їздах військовому та «селянських спілок» ви поповнили вашу Центральну Раду двома сотнями речників дрібнобуржуазної стихії! Центральна Рада не виражає прагнення революційної демократії…

— Все залежатиме від того, які партії здійснюватимуть провід у Центральній Раді, та й — хто її очолюватиме персонально…

П'ятаков саркастично посміхнувся і вже відкрив був рота, щоб висловити свій сарказм, та Винниченко не дав йому заговорити:

— Ми, українські есдеки, вирішили невдовзі скликати робітничий з'їзд і поповнимо Центральну Раду українцями–пролетарями, в основному, звичайно, від партії українських есдеків. Коли ж ваша воля, то й… більшовиків. Мусите урахувати, Юрію Леонідовичу, що із зміною співвідношення партійних сил у Центральній Раді зміниться і її політика. — Винниченко заспішив, доки П'ятаков його не урвав. — Ми пропонуємо більшовикам все–таки ввійти до складу