Книги Якова - Ольга Токарчук
У лютому відбувається дещо чудне. Справжнє диво, хоч про нього знає небагато хто. Володар заборонив розповідати. На власні очі бачив це Хаїм. Отже, одна дівчина з Поділля, яку сюди привезли дуже хворою, почала помирати. І її батько здійняв страшенний крик, рвав на собі бороду, бо вона була його улюбленою донькою. Послали до хижі по Якова, і він прийшов, крикнув лише, аби сиділи тихо. Потім зачинився на певний час із тією дівчиною, а коли вийшов, вона вже була здорова. Лише звелів одягти її в біле.
— Що ти зробив? — допитувався Шломо, чоловік Віттелі.
— Зробив з нею те і се, от вона й одужала, — відрубав Яків і більше не схотів повертатися до цієї теми.
Шломо, як людина ґречна, освічена й поважна, не одразу зрозумів, що мав на увазі Яків. А коли збагнув, довго не міг отямитися. Ввечері Яків, наче здогадуючись про його муки, всміхнувся до нього і прихилив до себе, взявши за потилицю, ніжно, як дівчина бере хлопця. Дмухнув йому в очі й звелів нікому про це не казати. Відтак Яків пішов собі, ніби про все забувши. Але Шломо розповів про все дружині, яка, своєю чергою, заприсяглася тримати все в таємниці. Невідомо, як це сталося, але через кілька днів про це знали майже всі. Слова — немов ящірки, які тікають крізь найвужчі шпаринки.
Про що розмовляють жінки, патраючи курей
По-перше, про те, що обличчя біблійного Якова правило Богові за взірець, коли він творив янголів із людською подобою.
По-друге, що Місяць має обличчя Якова.
По-третє, що можна орендувати собі чоловіків, щоб мати від них дітей, якщо не можеш завагітніти від свого мужа.
Вони пригадують біблійну оповідь про Ісохара, сина Якова та Леї. Лея найняла собі Якова, щоб із нею спав, а потім народила йому сина. Заплатила Якову мандрагорою, яку в пустелі знайшов Рубен і якої хотіла безплідна Рахель (згодом Рахель спожила ту мандрагору й зачала Якову Йосифа). Все це сказано в Писанні.
По-четверте, про те, що можна завагітніти від Якова, навіть якщо він не торкнеться тебе й мізинцем.
По-п’яте, про те, що Бог, створюючи ангелів, наділив їх вустами, які одразу розтулилися й почали його величати. Коли ж Бог створив Адама, ангели тут-таки запитали: «Чи це — та людина, якій ми маємо хвалу віддавати?» «Ні, — сказав Бог, — він злодій, вкраде плід із дерева». Коли народився Ной, ангели знов запитали Бога: «Чи це — та людина, яку ми маємо підносити до неба?» Бог роздратовано відказав: «Ні, цей — звичайний пияк». Коли народився Авраам, ангели знов питали своє, але Бог відповів їм: «Ні, він народився необрізаний і лише навернеться у мою віру». Коли народився Ісаак, ангели знов запитали Бога, чи є якась надія. «Ні, — незадоволено відповів Бог, — цей любить свого старшого сина, який мене ненавидить». Нарешті, коли народився Яків і ангели вкотре поставили своє запитання, почули ствердне: «Так, це він».
Кілька чоловіків, які будують комору, переривають роботу і, стоячи на порозі, слухають розмови жінок. За мить на їхні голови осідають білі пір’їни, які хтось необережним рухом висипав із кошика.
Хто опиниться в жіночому колі
— Йди до нього, — каже чоловік Віттелі. — Ти йому особливо подобаєшся. Будеш благословенна.
Але вона пручається.
— Як же я маю з ним спати, якщо я — твоя дружина? Це гріх.
Шломо дивиться на неї ніжно, як на дитину.
— Ти міркуєш по-старому, неначе не розумієш, щó тут узагалі відбувається. Гріха немає. Яка різниця: чоловік, не чоловік? Настав час спасіння, гріх нас не стосується. Він працює для всіх, а хоче тебе. Ти — найкрасивіша.
Віттель зиркає скоса.
— Ніяка я не найкрасивіша, ти це знаєш. Сам стріляєш очима туди-сюди за дівчатами. А ти? Що б ти зробив?
— До чого тут я? Якби я був на твоєму місці, я отак не допитувався б. Пішов би, та й все.
Віттелі аж легшає від цього дозволу. Ні про що інше вона не могла й думати впродовж останніх днів. Жінки, які були з ним близькі, стверджують, що у Якова два прутні. Точніше, буває два, коли він цього захоче, коли ж ні, задовольняється одним. Невдовзі Віттель стане ще одним авторитетом у цьому питанні.
У квітні Яків висилає по Хану підводу, і відтепер Віттель уже не ходить до нього щоночі. Хану називають їмостю. На честь їмості влаштовують бенкет, жінки натопили гусячого смальцю, кілька днів пекли булки, які тепер чекають свого часу в Хавиній коморі.
Віттель хотіла б, щоб це сталося випадково, але, на жаль, не вдалося, і вона навмисно підслухує, як кохаються Яків і Хана. Їй наче млоїть у шлунку, вона не розуміє, про що вони говорять, — та пара балакає турецькою. Віттель збуджується, коли чує, як Яків говорить турецькою, і наступного разу просить, аби він говорив так до неї. Наступного разу довго чекати не довелося, бо через місяць, у травні, насуплена й роздратована Хана повернулася до Туреччини.
Ще в грудні Володар розпоряджається, аби в нього зібралися всі дорослі. Вони стають колом і певний час мовчать, ні пари з вуст. Володар заборонив розмовляти, і всі бояться почати. Потім наказує чоловікам стати вздовж правої стіни. З-поміж жінок обирає собі сімох, як то колись зробив Перший, Шабтай.
Першою бере за руку Віттель і дає їй ім’я Єва. Віттель, перша обраниця, не розуміє, що відбувається, заливається рум’янцем і нервово переступає з ноги на ногу. Вона цілковито втратила впевненість у собі. Стоїть, палаючи від сорому, полохка, наче курка. Яків ставить її праворуч від себе. Потім бере за руку Вайґеле, молоденьку дружину Нахмана з Буська, і дає їй ім’я Capa. Та йде, наче на ешафот, сумна, з похиленою головою, поглядаючи на чоловіка й чекаючи, що буде далі. Яків каже їй стати за Віттеллю. За Вайґеле ставить Єву, дружину Якова Майорка, і дає їй ім’я Ребека. Потім довго розглядає жінок, доки вони дивляться собі під ноги, і простягає руку до тринадцятирічної красуні Спринеле, невістки Еліші Шора, дружини його наймолодшого сина Вольфа. Її нарікає Бершавою. Потім береться обставляти лівий бік: там опиняються дружина Ісаака Шора,
