Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

Північній Америці. Група молодих українців-інтелектуалів лівого спрямування та феміністки влаштувала у м. Альберті спільний житловий кооператив, який виріс із культурницького товариства «Громада». Всі члени кооперативу жили окремо, але по сусідству, що дозволило їм виховувати дітей в україномовному лівому середовищі. Про впливи Франка та галицьких радикалів можна говорити лише у випадку Івана-Павла Химки, дослідника українського соціялістичного руху. Кобринська була моделлю для жінок, тоді як інші члени кооперативу перебували під впливом традиції східноукраїнського лівого руху XX ст. (Із листа Івана-Павла Химки до автора цих рядків, 16 вересня 2003 р.)

105    Трильовський, 3 мого життя, с. 196.

106    ЦДІА у Львові, ф. 201 (Греко-католицька консисторія), оп. 4-6, од. зб. 2754, арк. 51—52.

107    Alexandr J. Motyl, The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism, 1919-1989, New York, 1980.

108    Цит. за: «Чи Франко заслужив на нагробник?», Діло, 1932, 23 червня, №136,

с. 1.

109    ЦДІА у Львові, ф. 359, on. 1, од. зб. 351, арк. 32-35.

110    Осип Назарук, ГаличинайВелика Україна. Трактатприсвяченийукраїнським жінкам і військовим, Львів, 1936, с. 45-48.

111    У міжвоєнних спогадах про Івана Франка раз у раз натрапляємо на розповіді про те, що Ольга Франко так ніколи й не набралася «українського духу», не змогла забезпечити Франкові щасливого особистого життя і сприяла його відчуженню від галицького средовища. Див.: Трегубова, «Дещо з життя Ольги Франкової», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 160; Величко, «Спомини про Івана Франка», там само, с. 290. Справедливість звинувачень у тому, що вона таки «не навчилася добре української мови», підтверджують її листи до Юлії Шнайдер 1930 і 1932 року (див.: ІЛ ВР, ф. 132 (Уляна Кравченко), од. зб. 2190) - написані мовним українсько-російським суржиком; вони до того ж мають явні сліди розумової хвороби, якою Ольга страждала ще з часів шлюбу з Франком. Серед іншого, вона цитує з пам’яті 18 віршів Міхаіла Лєрмонтова, додаючи від себе: «Что может бить лучше зтого?». Водночас немає сумніву, що вона була українською патріоткою: «Йдучи консеквентно, ми всі стоїмо за самостійною Україною», - писала вона в одному з цитованих листів.

Розділ 14 Іван Франко та його євреї

1 До цього часу існує єдина праця, яка містить спробу систематичного аналізу теми «Франко та євреї» - велика стаття Петра Кудрявцева, підготовлена у рамках єврейської історично-археографічної комісії при Українській Академії Наук і надрукована ще 1929 p.: П. Кудрявцев, «Єврейство, євреї та єврейська справа в творах Івана Франка», у виданні: А. І. Кримський, ред., Збірник праць єврейської історично-археографічної комісії, т. 2, Київ, 1929, с. 1.

1 Zvi Gitelman, «Soviet Reactions to the Holocaust, 1945-1991», у виданні: L. Dobro-szycki, J. S. Gurock, ред., The Holocaust in the Soviet Union. Studies and Sources on the Destruction of the Jews in the Nazi-Occupied Territories of the USSR, 1941-1945, Armonk, N.Y, 1993, c. 3,9-11.

3    Як зразок див. секретну доповідну записку Главліту (центрального цензорського комітету) Української РСР, направлену секретареві ЦК Компартії України Л. Г. Мєль-нікову 12 березня 1953 p., «Про шкідливу практику Інституту української літератури Академії наук УРСР». Ця записка, серед іншого, пропонувала зняти з друку том видання Франкових творів, у якому мала бути надрукована його поема «Мойсей» - оскільки «у поемі оспівано “обітовану землю” єврейського народу Палестини, сум євреїв за Палестиною, яка є для них родинним домом і т.д.» (див.: Центральний державний архів державних громадських об’єднань України, ф. 1,оп. 24, од. зб. 2712, арк. 162). Перелік праць Франка на єврейську тематику, ніколи не друкованих у Радянському Союзі, див.: Зіновія Франко, «50-томне зібрання творів І. Франка в оцінці сьогодення», Сучасність, 1989, №10 (342), с. 113-114; її ж, «Передмова» [Мозаїка: 10-12].

4    Іван Франко, «Мої знайомі жиди» ,Діло, 1936,28 травня, №117, с. 5-6; 29 травня, №118, с. 5-6; 30 травня, №119, с. 5-6 (переклад Михайла Возняка; передрук - Мозаїка: 335-347); Wasyl Szczurat, «Wtedy byto to jeszcze wrzmi^nkq», Chwila poranna, 1937, 5 липня, №6601, c. 5.

5    Бібліографію цих публікацій див.: Мороз, Зарубіжне франкознавство, с. 41, 56, 63-64. Найцікавішою серед них була стаття Івана Лисяка-Рудницького «Проблема українсько-єврейських взаємин в українській політичній думці XIX ст.», де багато місця присвячено Франкові. Див. Лисяк-Рудницький, Історичні есе, т. 1, с. 388-403.

6    Див.: Everett, «The Rise of Jewish National Politics in Galicia», c. 166-167; Kerstin S. Jobst, Zwischen Nationalismus und Internationalismus, c. 82-83; Ezra Mendelsohn, «From Assimilation to Zionism in Lvov: The Case of Alfred Nossig», The Slavonic and East European Revue, October 1971, t. 49, №117, c. 521-534.

7    Одинокий виняток становить стаття: Asher Wilcher, «Ivan Franko and Theodor Herzl: To the Genesis of Franko’s “Mojsej”», Harvard Ukrainian Studies, 1982, №6, c. 233-243.

8    «Іван Франко і жидівське питання», Краківські вісті, 1943,28 травня, №112 (850), с. 3-4. Про обставини появи цієї статті див.: John-Paul Himka, «Krakivski visti and the Jews, 1943: A Contribution to the History of Ukrainian-Jewish Relations during the Second World War», Journal of Ukrainian Studies, Summer-Winter 1996, №1-2, c. 81-95. Іван-Павло Химка, мавши доступ до архіву «Краківських вістей», зумів зідентифікувати автора цієї статті, але назвав його аж по тому, як той помер у 2001 p.: це був Анатоль Курдидик (John-Paul Himka, «War Criminality: A Blank Spot in the Collective Memory of the Ukrainian Diaspora». Оприлюдено на конференції Gespaltene Geschichtskulturen? Die Bedeutung des Zweiten Weltkrieges fur dieEtablierungNationalstaatlicherSymbolikenund Kollektiver Errinerungskulturen in Ostmitteleuropa, L’ viv, 30. Mai - 1. Juni 2003).

9    Цит. за: «Іван Франко... антисеміт», Свобода, 1958, №178 (стаття без підпису).

10    Іван Франко, Zur Judenfrage (До юдейського питання), Київ, 2002; Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Іван Франко, Жидотрєпаніє..., Київ, 2005; Василь Яременко, Євреїв Україні сьогодні: реальність без міфів, Київ, 2003. Усі три книжки видала Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП), відома своєю активністю в поширенні антисемітизму в Україні.

11    Саме з таких міркувань упорядники додаткового тому Франкових «цензурованих» праць не ввели до нього віршів про Швинделеса Пархенблита і статтей «Питання жидівське», «МозесМендельсон - реформаторжидівський» таін. Див.: ЗіновіяФранко, «Передмова», Мозаїка, с. 11.

12    Див. мою статтю з приводу недавнього поширення у Львові антисемітських листівок із приписуваними Франкові словами: Ярослав Грицак, «Нами знову маніпулюють», Поступ, 2003, 19 вересня, №168 (1223), с. 10.

13    Я спробував вияснити це питання у статті, що є ранішою версією цього розділу: Jarostaw Hrycak, «Mi^dzy filosemityzmem і antysemityzmem - Iwan Franko і kwestia zydowska», у виданні: Krzysztof Jasiewicz, ред., Swiat NIEpoiegnany. A World We Bade No F arewell .Zydzi na dawnych ziemiach wschodnichRzeczypospolitejwXVIII-XX wieku. Jews in the Eastern T erritories of the Polish