Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.
75 Франко, Молода Україна, с. 8.
76 Павлик, Переписка, т. 2, с. 33, 102, 111.
77 Франко признається в цьому в листі до Юлії Шнайдер. Коментуючи цього листа, Шнайдер пізніше писала: «Жінка - про котру в листі до мене згадує - як про Святу, була одною з революціонерок - присвятилася визвольній ідеї - була якийсь час у Львові - в переїзді з Росії - відтак поїхала до Парижа. Назвисько її я забула. Франко хотів між нашими бачити таких відданих ідеї жінок. Він знав цю жінку - коли ще заручений з О. Рошкевичівною був» (ВРІЛ, ф. 132 (Уляна Кравченко), од. зб. 218). Франко згадує про неї мимохідь і в ранішому листі до Ольги Рошкевич [48:163]. Упорядники зібрання творів Франка вважають, що йдеться про Ольгу Гортинську (1855-?), сестру народовольця П. Гортинського, добру знайому Павлика і Драгоманова, яка, маючи кличку «Панночка» або «Баришня», виконувала роль зв’язкової між Київською громадою і женевською еміграцією. Вона вчилася на медичних курсах у Петербурзі, а потім завершувала медичну освіту у Швейцарії [48: 646; див також: Архів Михайла Драгоманова, с. 25-26, 267, 355, 408]. Павлик уважав, що своїм «живим темпераментом» вона набагато краще пасувала Франкові, аніж «дуже повільна рухами і думками» Ольга Рошкевич (ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1604, арк. 519). Василь Щурат твердив, що Франко побачив її чи когось схожого на неї у 1892 р. у Відні й описав обставини цієї зустрічі у вірші «Привид». Див.: Василь Щурат, «Німецький п’яниця в українському одязі», у виданні: Дей, Іван Франко у спогадах сучасників, кн. 2, с. 95. Зі змісту вірша випливає, що його знайома у той час була вимушена займатися проституцією [2: 134-136].
78 ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1603, с. 401-403, 517-518, 545.
79 ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1603, с. 624. Сестра Ольги і дружина Єлисея Трегубова Антоніна твердить, що її чоловік відмовився помогти Франкові, бо в їхній сім’ї не вважали за можливе втручатися в інтимну справу дорослої людини. Трегубова, «Дещо з життя Ольги Франкової», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 156. Цитований вище лист-відповідь Трегубова не підтверджує цієї версії.
80 Анна Ключко-Франко, «Іван Франко та його родина», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 484.
81 Krzywicki, Wspomnienia, с. 265.
82 ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1603, с. 864.
83 Біля київської Громади гуртувалися три культурницько-політичні групи. Ірина Книш припускала, що Ольга Хоружинська могла бути членом однієї з них - гуртка її приятельки Олени Доброграєвої, куди входило 14 дівчат-студенток і який поставив собі за мету політичне, національне й економічне визволення України. Див.: Ірина Книш, Іван Франко та рівноправність жінки, Вінніпег, 1956, с. 53.
84 Трегубова, «Дещо з життя Ольги Франкової», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 156; ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1603, с. 624.
85 Лонгин Озаркевич, «Мої спомини про Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 92.
86 ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1603, с. 865.
87 Сергій Шелухин, «Українство 80-х років XIX в. і мої зносини з Ів. Франком», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 191-193. Сергій Шелухин, студент Антоновича і «культурник» у своїх поглядах, твердив, що міг би назвати десь із 20 змішаних укра-їнсько-російських шлюбів, і всі вони були нещасливі. Цей же висновок мали нібито підтверджувати польові антропологічні дослідження в Херсонщині, на українсько-російському пограниччі: за метричними записами, в одному селі з населенням близько
20 тис. чоловік трапився лише один випадок мішаного шлюбу. Шелухин надрукував у львівській «Правді» статтю, написану на підставі конспекту лекцій Антоновича. «Драгоманівець» Федір Вовк був за неї сердитий, про що відверто сказав авторові (там само). Як показує листування Павлика, самі «драгоманівці» не були вільні від цих упереджень. У 1880 р. він жив на еміграції разом із Сергієм Подолинським та його дружиною, росіянкою Наталією Якимівною. У своїх листах до Драгоманова він показував, як ставлення Подолинського до українського руху залежало від впливів жінки: до її приїзду, а також під час сварок із нею він засуджував національну нетерпимість російських революціонерів, а коли подружні стосунки налагоджувалися, виправдовував їхню тактику й вороже ставився до українського руху. Див.: Павлик, Переписка, т. З, с. 494.
88 Трегубова, «Дещо з життя Ольги Франкової», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 157.
89 Шелухин, «Українство 80-х років XIX в.», с. 191.
90 ГнатЖитецький, «Одруження І. Я. Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 161; Трегубова, «Дещо з життя Ольги Франкової», там само, с. 156.
91 Трегубова, «Дещо з життя Ольги Франкової», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 158.
92 Григорій Величко, «Спомини про Івана Франка», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 290. Див. також: Рошкевич (Іванець), «Спогади про Івана Франка», там само, с. 115; Софія Олеськів-Фредорчакова, «Із спогадів про Івана Франка», там само, с. 434.
93 Див.: Лариса Чернишенко, «Листи О. Хоружинської до І. Франка (1892— 1914 pp.)», Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові, №3, 2003, с. 173-236.
94 Історію цього роману див.: Горак, Тричі мені являлася любов, с. 88-118; Дзюбан, «Невідомі листи Івана Франка до Целестини Журавської-Зиґмунтовської» (у друці).
95 Див.: Tom Digby, ред., Men Doing Feminism, New York-London, 1998.
96 Див. ненадруковану статтю Михайла Возняка «Кобринська, “вільна любов” і радикали (участь Франка в спростуванні Павлика)», зберігається у: ВР ЛНБ, ф. 29 (Михайло Возняк), спр. 94.
97 Євген Грицак, Вибрані українознавчі праці. Зібрав й до друку підготував Володимир Пилипович, Перемишль, 2002, с. 364-367, 370-375, 380-382.
98 Bohachevsky-Chomiak, Feminists Despite Themselves, c. 105.
99 BP ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1603, с. 445-446, 455-457.
100 Див.: Будзиновський, Як чоловік зійшов на пана.
101 Денис Лукіянович, «Трагедія Кобринської (з нагоди жіночого Конгресу)», Діло, 1934, 24 червня, с. 3-4; Ключко-Франко, «Іван Франко та його родина», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 469.
102 Кирило Трильовський, 3 мого життя, Київ-Едмонтон-Торонто, 1999, с. 105—
106.
103 ШлюбЯросевича кінчився фіяском: по декількох роках його дружина покинула чоловіка задля коханця, разом із яким повернулася на батьківщину. Сімейна катастрофа так вплинула на Яросевича, що він зовсім покинув політичну діяльність. Випадок з Окуневським виявився щасливішим, хоч у ставленні інших до його дружини, що так
і не навчилася говорити по-українському, зберігалося упередження. Там само, с. 79,
84-85.
104 Одиноку відому спробу сімейної комуни значно пізніше, 1970-1980-х pp., здійснили українські іммігранти у
