Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

76    Іван Франко, «Сучасний літопис», у його ж, Давнє і нове, 2-е побільшене видане збірки Мій «Ізмараґд». Поезії, Львів, 1911, с. 219. Первісно надрукований у 1884 р.

77    С. Щурат, Бориславський цикл, с. 399-400.

78    Останній фраґмент повісти був надрукований у лютневому номері журналу Зоря, 1884,15 (27) лютого, №4, с. 32.

79    Див.: С. Щурат, Бориславський цикл, с. 268-285.

80    У 1930 р. Франків син Петро переробив повість «Борислав сміється» і дописав закінчення - нібито відповідно до реальних подій, про які йому оповідав батько. У версії Петра Франка після того, як робітники закінчили свою нараду (див. розділ XX [15: 471-479] оригінальної повісти), вони пускаються з саморобними смолоскипами по Бориславу, дорогою палячи всі шахти, склади і цистерни з нафтою. Однак їх випереджає Ґотліб, який підпалює власність Леона Гаммершляґа у помсту за те, що той не згодився віддати за нього свою дочку Фанні. У загальному замішанні під час пожежі робітники кидають у вогонь Мортка - наглядача, який викрав у них робітничу касу - і ледве не вчиняють так само з Ґотлібом, який ненароком потрапляє їм до рук. Ґотліба рятує Бенедьо. Робітники приводять на розправу Ґольдкремера і Гаммершляґа. Фінальна сцена за участи всіх головних героїв показує, що пожежа насправді нічого не змінить: Ґольдкремер і Гаммершляґ скріпили між собою союз шлюбом своїх дітей і готові приступити до відбудови шахт. Підприємці примиряються з робітниками й обіцяють заснувати для них робітничу касу. Бенедьо ж пророкує, що бориславські умови зміняться лише тоді, коли з’являться нові робітники, «що ліпше до життя надаються». Див.: Петро Франко, Борислав сміється. Драма в 4 діях. Після повісти «Борислав сміється» Івана Франка, Тернопіль-Львів, 1930, с. 53-56. Критики відзначали малу вірогідність такого закінчення повісти. Збережений автограф Франка з начерком плана повісти містить цілковито інакший сюжет: гине на Мортко, а Леон і Матій, Бенедьо стає жертвою нещасного випадку, а Андрусь Басараб опиняється в суді [15: 499].

81    Михайло Рудницький твердив, що наприкінці свого життя Франко виношував сюжет іще одного твору з бориславського циклу. В його основі мала лежати історія роману між дочкою багатого нафтового промисловця у Бориславі та молодим робітником, який декілька років прожив у Парижі, під впливом виступів Жореса і читання соціялістичної преси став соціялістом і по приїзді в Борислав очолив робітничий страйк. Твір так і не було написано. Але з оповіді Рудницького складається враження, що страйк мав служити лише другорядним фоном для розгортання головної інтриґи - роману двох молодих осіб (див.: Михайло Рудницький, Ненаписані новели, Львів, 1966, с. 10-12).

82    М. Степняк, «Іван Франко та Б. Прус (Ще до історії “Боа констріктор”)», Червонийшлях, 1929, №1, с. 174-186.

83    Детальніше див.: Wendland, Die Russophilen in Galizien, c. 321-337.

84    Загальний огляд див.: Stefan H. Kaszynski, «Der jtidishe Anteil an der Literatur in und tiber Galizien», у виданні: Mark H. Gelber, Hans Otto Horch, Siguard Paul Scheichl, ред., Von Franzos zu Canetti. Jiidische Autoren aus Osterreich. Neue Studien, Tubingen,

1996, c. 129-140.

85    Перегляд львівської газети «Der Israelit» за 1873, 1875-1877, 1879-1881, 1895— 1899 показує, що бориславська тематика займала у ній дуже маргінальне місце. Навіть у місцевій асиміляційній «Drohobyczer Zeitung» у 1880-х роках було набагато менше матеріялів, аніж скажімо, у дрогобицькій «Gazecie Naddniestrzanskiej» (при нагоді хочу поядкувати др. Клавдії Ердгайм (Віденський університет) за те, що вона поділилася зі мною цим спостереженням).

86    Тут я повністю покладаюся на інтерпретацію, запропоновану німецьким літературознавцем Мартином Зандером: М. Sander, «Mehrdeutigkeit des Raum- die Einbruch der Modern als Problem der literarischen Topographie am Beispiel von Ivan Franko und Bruno Schulz», у виданні: Другий міжнародний конґрес україністів. Львів, 22-28 серпня

1993. Доповіді і повідомлення. Літературознавство, Львів, 1993, с. 266-267.

87    Henryk Grynberg, Drohobycz, Drohobycz. ZwolfLebensbilder. Aus dem Polnischen und mit einem Nachwort von Martin Pollack, Wien, 2000.

88    Подібний парадокс бачимо у представленні теми погромів: вона ледь присутня у творах єврейських авторів двох останніх десятиліть XIX - початку XX ст., хоча це саме був період двох із трьох найбільших (1881-1882, 1903-1906, 1917-1921) вибухів антиєврейського насильства (див. Joachim Beug, «Pogroms in Literary Representation», у виданні: Anna Fuchs, Florian Krobb, eds., Ghetto Writing: Traditional and Eastern Jewry in Germanfewish Literature from Heine to Hilsenrath, Rochester, NY, 1999, c. 83-96).

89    A. Marczak, «Motywy і watki “naftowe” w tworczosci literackiej», Technika Naf-towa і Gazownicza, 1989, №2-3, c. 13; Aleksander Zyga, «Pisarstwo polskie o poczqtkach przemystu naftowego», у виданні: Stanistaw Cynarski, ред., Krosno. Studia z dziepw miasta

і regionu, Rzeszow, 1995, c. 175.

90    Біографію та характеристику літературного доробку Артура Ґрушецького подаю за: Jan Kucharski, «Postowie», Artur Gruszecki, Tam, gdzie si% Wisla konczy, Gdansk,

1979, c. 267-313; Kazimierz Wyka, «Gruszecki Artur», Polski Siownik Biograficzny, t. 9, Wroclaw-Warszawa-Krakow, 1960-1961, c. 59-61.

91    Arthur Gruszecki, Dla Miliona. Powiesc, Warszawa-Krakow, 1900.

92    BP ІЛ, ф. 59, од. зб. 1242; Стефан Ковалів, Оповідання, казки, листи (З недру-кованої спадщини), Львів, 2003, с. 164.

93    В. М. Лесин, С. І. Дігтяр, «Літописець революційного Борислава», у виданні: Стефан Ковалів, Твори, с. 19.

94    На замовлення Франка Ковалів підготував статтю «Продукція нафти (скельного олію) в Бориславі» - див. прим. 9 до цього розділу. Про особисте знайомство Ковалева

з Франком і його сім’єю його лист до Франка від 8 вересня 1903 p., опублік. у: Ковалів, Оповідання, казки, листи, с. 166-168.

95    Ковалів, Твори, с. 628-649.

96    Там само, с. 394-395, 513.

97    Ковалів був тісно пов’язаний із цією газетою; саме «Gazeta Naddniestrzanska» надрукувала у 1884-1885 pp. деякі з його бориславських оповідань.

98    Ковалів, Твори, с. 668.

99    Там само, с. 387.

100    Там само, с. 670.

101    Цей «фотографічний» спосіб писання відобразився, серед іншого, в тому, що Ковалів, на відміну від Франка, писав на місцевому діялекті. А це справляло великі труднощі для читачів з українських губерній Російської імперії.

102    Осип Маковей, «Стефан Ковалів», ЛНВ, 1900, т. 11, с. 84-85.

103    Ось як передає це український письменник молодшої Генерації Володимир Діброва: «Це [бориславський цикл. - Я.Г.] відрізняється від того, що у той час творить східна українська література. Вона була непрофесійна, люди це робили все-таки як хобі, як національну справу. Скажімо, сучасник Івана Франка викладав російську мову в Кишиневі, так він бере собі псевдонім Нечуя для того, щоб друкуватися в галицьких часописах. За всім цим стоїть відчуття, [що йому байдуже. - Я.Г.] чи є в нього читач, чи нема в нього читача. Франко професійний