Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

слів батька, писав, що у випадку зі спогадами Соляка маємо справу з правдивим ядром фактів про перебування Франка у Бориславі, але це ядро оточене «легендарними елементами» (Тарас Франко, Про батька. Статті, оповідання, спогади, вид. 2-е, доповнене і перероблене, Київ, 1964, с. 39, 49-50). Правдоподібно, цим ядром могли послужити події 1879 р. та діяльність пізнішого робітничого-се-лянського гуртка, у діяльності якого Франко брав участь у 1881-1883 pp. (про це далі). Солякові спогади можуть послужити добрим прикладом вигадування біографії Франка на підставі викривлення реальних подій і надто буквального прочитання Франкових творів. Сам по собі цей феномен вартий окремої уваги як причинок для дослідження народної історичної пам’яті. Для порівняння можна навести «спогади» нагуєвицього селянина з 1930-х pp. про авдієнцію Франка у Франца Йосифа (Софія Рабій-Карпинська, «Говори Дрогобиччини. З узглядненням говірки с. Нагуєвичі, Івано-Франківської области», у виданні: Іван Франко - мистець і мислитель. Збірник доповідей для відзначення 125-річчя народин і 65-річчя смерти Івана Франка, Евген Федоренко, ред., Нью-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1981, с. 136 [=3аписки НТШ, т. CXCVIII, Філологічна секція]. Франко ніколи не ходив на авдієнцію до Відня, хоча йому це дораджували його вітчим Гринь Гаврилик і його друзі: вони пропонували йому просити авдієнції у цісаря, щоб дістати прощення та казенну посаду [48: 241-243, 253, 286]. З цього прикладу бачимо, як реальна подія обростає у пам’яті селян вигадками і змінюється до невпізнаности.

49    Грицак, «Історична основа», с. 3-9.

50    Не до кінця не ясно, хто, за задумом Франка, мав підпалити Борислав - робітники-побратими чи напівбожевільний Ґотліб, син Германа Ґольдкремера, у помсту батькові. Олександр Білецький (Білецький, Басс, Кисельов, Іван Франко. Життя і творчість, с. 271) та син Франка Петро (див. нижче примітку 80) трактували кінець повісти так, що вина за підпал падає на Ґотліба.

51    ОлеГь [Володимир Барвінський], «Огляд словесної праці австрійских Русинів в році 1882», Діло, 1883, 8 (20) січня, №2, с. 1-2.

52    Огоновскій, Исторія литературм рускои, т. З, с. 999.

53    Іван Франко, «Перший з’їзд галицьких соціял-демократів», Народ, 1892, №5-6, с. 73.

54    Тарас Франко, Про батька, с. 39, 49-50.

55    Грушевський, 3 починів українського соціялістичного руху, с. 86-87.

56    Цей факт треба підкреслити особливо, бо у франкознавстві існує помилкова думка, що переїзд Франка до Нагуєвичів означав розрив його стосунків із газетою «Ргаса» і відхід від галицького робітничого руху (Михайло Мочульський, «З останніх десятиліть життя Франка, 1896-1916», За сто літ, кн. 4, с. 257).

57    Іван Франко. Документи і матеріали, с. 100, 107.

58    ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 2556, арк. 2. Франко так описував свій досвід із жандармами в листі до Івана Белея (на початку жовтня 1881 p.): «Шандарі до нас приходять часто, балакають се й те, розповідають свої трафунки; дещо з їх оповідань мені придасться до шкіців. Часом, як застають мене при писанні, раді би знати, що я пишу, але біда, що самі мазури, по-руськи не вміють читати, то й відходять, не заспокоївши своєї цікавосте» [48: 288].

59    Daszynski, Pamigtniki, т. 1, с. 3.

60    Свідченням цього є дві вітальні телеграми дрогобицьких робітників на адресу львівського віча у січні 1881р. «Lwowskie zgromadzenie robotnikow», Praca, 1881,

10 лютого, №2-3, c. 7.

61    ТТДТА у Львові, ф. 146, оп. 6, од. зб. 47-87/д, арк. 258.

61 ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 294 арк. 128; Іван Франко, «Жиди богачі і “капцани” в Галичині», За сто літ, кн. 4, с. 258-259. Франко записав цю пісню у Дрогобичі 1882 р. від др. Зінґера. Див.: Іван Франко, «Із жидівської поезії жарґонової», Товариш. Вістник літературно-науковий, 1888,10 липня, №1, с. 89.

63    «Korespondencje “Ргасу”. Borystaw, d. 25 maja», Praca, 1883, 20 червня, №9, c. 35.

64    Daszynski, Pamigtniki, т. 1, c. 25.

65    Gazeta Naddniestrzanska, 1887, 14 липня. Про Едмунда Лєона Солєцького див. мою статтю: Я. Грицак, «Забутий польський перекладач Т. Г. Шевченка», Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ в Україні, вип. 2, (1995-1997 ), Львів, 1999, с. 111-116.

66    [Е. L. Solecki], «Kronika Tygodniowa. Drohobycz, 10 wrzesnia», Straznica. Ту-godnik dla obrony spraw ekonomiczno-spotecznych, 1878, 15 вересня, №37, c. 317-318; «Korespondencje. Drohobycz, Panstwo semicko-jezuicke naszego krola Hersza I», Straznica, 1878, 25 вересня, №39, c. 336; «Korespondencje. Drohobycz, dnia 8 maja. Klika semicko-jezuicka...», Straznica, 1879, 10 травня, №10, c. 77. Усі статті без підпису. У 1879 р. на адресу Галицького намісництва було відіслано анонімного листа з проханням ужити заходів щодо нелегальної соціялістичної організації в Дрогобичі. У списку

24 членів цього гуртка ім’я Франка не значиться. Зате згадка у цьому списку імен дрогобицького інженера Едмунда Солєцького та Ксенофонта Охримовича, колишнього Франкового вчителя й колишнього дрогобицького бургомістра, людей, від соціялізму далеких, наштовхує на думку, що цей лист був просто спробою звести порахунки між двома взаємоворожими партіями, кожна з яких претендувала на владу у місті. Існування таємної соціялістичної організації заперечував і дрогобицький староста у відповіді на цей анонімний лист (ТТДТА у Львові, ф. 146, оп. 7, од. зб. 4166, арк. 66-81, 84-90; од. зб. 4312. арк. 1-15). Солєцький був певен, що лист-донос вийшов із табору Ґольдгамера.

67    Склад гуртка можна встановити частково на основі тогочасного листування та пізніших спогадів. Окрім Франка, сюди входив молодий Іґнацій Дашинський, якийсь робітник із Борислава (прізвище невідоме), Атанасій Мельник та учень Дрогобицької гіназії селянського походження Іван Максим’як. Daszynski, Pamigtniki, т. 1, с. 24-25; ТТДТА у Львові, ф. 146, оп. 4, од. зб. 3694, арк. 33; Франко, «Перший з’їзд», с. 73; Коссак, «Іван Франко та його брати», у виданні: Гнатюк, Спогади; «Спомини Петра Берегуляка про Івана Франка», с. 43-46; Марія Білецька, «Картина з життя Івана Франка», у виданні: Дей, Корнієнко, Іван Франко у спогадах сучасників, кн. 1, с. 43-46.

68    Це, зокрема, засвідчує листування Франка з членами станиславівського гуртка. Див.: ВР ІЛ, ф. З (Іван Франко), од. зб. 1618, арк. 125, 157-160.

69    «Roznosci. Z Borystawia», Ргаса, 1881, 30 травня, №7, с. 26.

70    Haecker, Historia socjalizmu w Galicji, c. 273.

71    K., «Morderstwa w Borystawiu», Gazeta Naddniestrznska, 1884, 1 серпня, №12, c. 4-5; 15 серпня, №13, c. 2-3.

11 «Zaburzenia w Borystawiu», Praca, 1884, 23 липня; «Pierwsza przestroga dla burzuazji», там само, 25 вересня.

73    Подібною була ситуація і серед робітників Донбасу - див.: Friedgut, Iuzovka and Revolution, т. 1, passim.

74    Myron [Iwan Franko], «Z Czerwonej Rusi», Prawda, 1884, 30 (18) серпня, №35, c. 415.

75    Натяк на реформу греко-католицького монашого чину св. Василія (базиліян), що її провадив Ватикан у співпраці з австрійським урядом на початку 1880-х pp. Детальніше див.: John-Paul Himka,