Няня для тирана - Ая Кучер

– Ну-ну … – добре, можливо, Віра слідувала жіночій солідарності, але це недобре, коли жіноча солідарність спрямована проти мене. – Знаю, що поїздка раптова, але я про неї зовсім забув. Слухай, поклич свою Асю чи ще когось, щоб не бути однією. Ми з хлопцями можемо почати спілкуватися тільки між собою, а я не дуже хочу, щоби ти весь час провела з Вірою.

– Не знаю, Яна поїхала до родичів, а в Асі може бути зміна в кафе. Але я зараз подзвоню та спитаю. Покличеш Алека? Його треба одягнути тепліше для лісу.

– Добре, без проблем. А в самої є куртка? А то постійно мою шкірянку тягаєш.

– Так, - Аріна заливається рум’янцем, соромлячись. – Я зараз її тобі поверну. Постійно забуваю.

– Не треба, - я натягую курку на Аріну, дивуючись її покірності. Або вона щось надумала, або думки зовсім в іншому місці. Вона ніколи такої ще не була. – Я залишив її як привід. Хотів потім повернутися та зав’язати знайомство. Але все обернулося зовсім інакше. Не скажу, що проти таких подій, якщо ти все одно в моїх обіймах.

Я виправляю волосся дівчини й ще раз коротко цілую, залишаючи її в кімнаті. Алек радісно мчить у кімнату до матері, припиняючи гру з Міхою. Малий взагалі до всього радісно ставиться. Може, всі діти такі? Чи тільки він? Хрін його знає. Я взагалі щодо дітей повний профан. Ніхто з нас їх не має, і якось приводів спілкуватися з малими теж не було.

Але тепер треба звикати, якщо він син Аріни та займає важливу роль у її житті. Весь цей час маленький маячив десь на відшибі, з’являючись зрідка, і таке існування мене влаштовувало. Але разом зі стосунками з дівчиною зміниться і кількість часу з Алеком.

– Аріна практично готова, але ми,  швидше за все,  поїдемо заберемо її подругу.

– Ще хтось буде? – Куля підозріло підіймає брови. Як раніше всі тягали щоразу нову дівку, то нормально, а як зараз – недовіру.

– Треба ж,  щоб хтось розвіяв Звіра та Царя.

Віра закочує очі, але несподівано посміхається та киває. Напевно, миготить думка про те, що їй і самій не дуже подобаються ці поїздки, коли вона на самоті чекає на нас.

– Ми заберемо, - раптом вирішує Віра. – Нам все одно треба повернутися до міста у справах. Щоб ви не качалися.

– Ок. Тоді я кину адресу, якщо дівчина погодиться.

Друзі їдуть так само швидко та раптово, як і з’явилися. А слідом за ними приноситься Аріна з переляком на обличчі.

– Я трошки налажала,  і мені терміново потрібно в місто.