Няня для тирана - Ая Кучер

– Не знаю, як це пояснити. Але в тебе бувало, що ти не маєш щось відчувати, але відчуваєш? І не розумієш, чому. Я знаю, що три дні – це короткий термін, розумію, що це безглуздо.

– Я знаю, про що ти. Мені Куля теж відразу сподобався, але минуло три місяці, перш ніж ми пішли на перше побачення.

– Ти так довго відшивала?

– Я? – дівчина легко сміється. – Це він так довго наважувався, щоб запросити мене. Арін, ти начебто непогана дівчина, і я не хочу, щоб Клик зробив тобі боляче.

Я міцніше стискаю в руках чашку з гарячим чаєм, не звертаючи уваги на те, як горить долоня. Віра несхожа на тих, хто заздалегідь продумує ходи та слова, таких я бачу наскрізь завдяки роботі з Ігорем. Дівчина каже щиро і з турботою, не думаючи, як її слова можу вплинути на когось. Наче справді переживає за мене.

Отже,  вона знає щось, що підтверджує мої побоювання. Або Клик досить часто крутив романи й змінював дівчат,  або щось ще, про що я поки не здогадуюсь.

– Чому? Як Клик зробить мені боляче? Вір, будь ласка, якщо є щось, що я маю знати, то скажи мені.

– Просто ти ж знаєш Клика. Він постійно щось влаштовує та виробляється. І він не найпостійніший, як і всі його друзі, окрім Кулі. Але,  думаю,  тут річ у тім, що я зустріла його до їхньої дружби, розумієш? Тому краще не закохайся в нього, доки не будеш впевнена точно, що це серйозно.

Ага, якби тільки не було вже пізно.

Чоловіки повертаються до нас, і дівчина обриває розмову,  різко перекладаючи тему.

Значить, правда, що Клик не найвірніший. Гаразд, добре, тепер я знаю,  до чого бути готовою. Обіцяла собі не думати заздалегідь про проблеми, тому не заганятиму. Просто постараюсь тримати свої емоції хоч під якимось контролем.

– Пліткували? – Клик посміхається і сідає поряд зі мною, обіймаючи.

– Тільки про тебе й говорили, - я посміхаюся, сарказм завжди найкращий варіант піднести правду.

– Я якраз казав Клику про те, що цього разу йому не вдасться відмовитися від пікніка. Минулого разу втік до лікарні, але сьогодні поїдеш.

– Про що ви?

– У нас традиція з хлопцями: в останню суботу місяця ми їздимо на природу.

Значить, у серпні Клик потрапив до лікарні? Чому? Свіжих ран чи шрамів на ньому нема, і він не згадував про це. І про що вони шепотіли у кабінеті?

Я сама просила не вплутувати мене, а тепер згоряю від цікавості.

– Звичайно їдь, - я намагаюся надати голосу максимально нейтрального тону. – Це ж є традиція. А я з Алеком у місті погуляю, дуже багато справ накопичилося.

– Ні, мала, ніякого міста. Ти зі мною.

– Я не поїду, не хочу вам заважати.

– Ти їдеш, це не обговорюється. Ти моя дівчина.

– Якщо ти думаєш, що,  ставши твоєю дівчиною, я з усім погоджуватимуся…

– Я певен, що мені так не пощастить. Але, дійсно, поїхали.

Мені залишається лише погодитись. Потім подумаю про те, що я відчуваю з приводу постійного прийняття рішення за мене, навіть не обговорюючи.

А поки що йду до себе, щоб зібратися на природу. І знову бачу цей дивний погляд Віри.