Няня для тирана - Ая Кучер

Все дуже змінилося всього за кілька днів.

– Це тебе так кішка подряпала? – син уже підібрався до Клика і розглядає подряпини. Чорт.

– Так, мале, дика кішка, - Клик не приховує веселощів, кидаючи на мене погляди.

– Але в тебе немає тварин.

– Прибилася одна.

– Ясно. Мамо, а можна мені на вулицю?

– Трохи згодом, добре? Я приготую сніданок і тоді підемо гуляти. Одному не можна.

– Він може грати у дворі під наглядом Міхи, - Клик висуває ідею і навіть не вислуховує мою думку. – Він догляне Алека, і всі задоволені.

Я невиразно махаю рукою, розуміючи, що у меншості. Син уже з радістю вилітає надвір, а Клик дзвонить Міхі з дорученнями.

Це не щось особливе і важливе, але я відчуваю, що злість і роздратування заповнюють мене, не даючи зібратися думками. Відходжу до плити та переливаю молоко в каструлю. Хочу зварити какао – найкращий спосіб заспокоїтися, коли цей напій хочеться виплеснути комусь в обличчя.

Дурне почуття, нічого й не сталося. Але таке відчуття, що Клик надто вривається у моє життя, за ті межі, за які ніхто не повинен проникати.

Не розумію: чи це дійсно через те, що занадто особисте, чи просто занадто швидко цей чоловік змітає всі бар’єри, ніби не надаючи їм ніякого значення ?

– Ти ж не образилась? – міцні руки обіймають мене за талію, чоловіче тіло притискається зі спини. Я відчуваю його жар його та дихання на шиї. Розтягує голосні в моєму імені: – Аріна.

– Просто не підривай мій авторитет, Клик.

– Я не підриваю, а знаходжу компроміси. Алек задоволений і грає на вулиці, а ти вся в моєму розпорядженні. Невже так погано?

Він практично муркоче мені на вухо всякі дурниці, заспокоюючи й повертаючи моє розташування. Правда дурні почуття просто нічого вартого.

Так приємно перебувати в його обіймах, наче він прикриває від усього світу. Відчувати міць рук, що обіймають, і вірити, що він ніколи не завдасть мені шкоди. Помічати, як навіть із друзями він зовсім інший, а зі мною чоловік, який шукає ласки.

– Клик, ми не одні, - я помічаю дивний погляд Віри та поспішаю виплутатися з обіймів. Вона дивиться невдоволено та засуджено. Я трохи шльопаю його по руці, яка намагається пробратися під майку, але звук розноситься на всю кімнату.

– Не заривайся, друже, – Куля бавиться ситуацією,  і в його погляді я не бачу стільки неприйняття, як у дівчини. – А тепер не відволікай Аліну.

– Я Аріна, - точно, я ж збрехала їм про ім’я. Ну, якщо я збираюся бути з Кликом, з усієї цієї ситуації якось доведеться вибиратися. – Не Аліна.

– Ой! – Віра виглядає справді засмученою. – А мені здавалося, що Аліна. Вибач.

– Нічого страшного.

– Раз розібралися, - Куля наближається до кухні,  – То приготуйте вже сніданок, я голодний.

– Куля, ти ж їв недавно, - дорікає його Віра.

– І що? Жінко, подай мені їжі! – побачивши грізний погляд дівчини, хлопець вирішує додати: – Будь ласка, кохана моя.

– Так, будь ласка, кохана, - на останньому слові Клик красномовно дивиться на мене.

Зійшовшись з Вірою щодо сніданку,  ми беремося за готування оладок. Щоб було швидше, ми готуємо на двох сковорідках. І не доводиться сперечатися про правильне приготування страви, адже у кожної господині свої рецепти.

Поки що оладки готуються,  ми говоримо про все, не торкаючись теми роботи або особистого життя. Віра не розпитує з приводу побаченого в спальні, і я їй вдячна. Звичайно, вона не схвалює те,  що відбувається: найняла людину для стеження, а та стрибає у ліжко до об'єкта через пару днів. Це справді так, але непросто пояснити мотиви.

Незабаром чоловіки видаляються, сказавши,  що їм потрібно щось там обговорити, а ми з Вірою прибираємо посуд і, взявши по кухлі чаю, йдемо балакати в зал.

Про себе я розповідати не хочу, тому постійно розпитую Віру, не даючи їй можливості поставити запитання мені. Як з’ясовується, дівчина все дитинство мріяла стати археологом, але в останній момент передумала і пішла до медичного університету. З Кулею вона зустрічається з п’ятнадцяти років. Коли я чую про це, то не одразу вірю. Напевно, це єдина пара, яку я знаю,  що зуміла протриматися стільки разом і не втратити кохання.

Єдине, де я збиваюсь у підрахунках, – це термін їхніх стосунків. Дівчина каже, що разом вони дванадцять років, але при цьому їй двадцять дев’ять. Куди поділося два роки? Або вони щось приховують,  або розлучалися на два роки, але знову ж таки мовчать про це.

І нехай я майже не знаю дівчини,  але з нею легко. Я міг забути про всі проблеми, і зрідка на моєму обличчі все ж прослизає посмішка.

Але, не витримавши її поглядів, які вона кидає,  думаючи що не бачу, я все ж питаю:

– Ти засуджуєш мене? Через Клика, - не знаю чому, але мені хочеться знати її відповідь.

– Що? Ні-ні, - вона активно хитає головою, через що пучок рудого волосся розсипається по плечах. – Я можу тебе зрозуміти якоюсь мірою. Просто так дивно: ось ти йому протистоїш і даєш відсіч, а тепер спиш із ним, як ні в чому не бувало.