Афера з бонусом - Наталія Ольшевська

Данило

 - Навіщо ти це робиш? Заради грошей?

- Гадаєш, на цьому можна багато заробити? – Ярина підіймає свій погляд від плетива, а я – від ноутбука, поки впираємося спинами у протилежні бильця дивану. – Скільки б ти згоден був віддати грошиків за в’язане левенятко, якому можна одягнути комбінезон?

- Ну… - гублюся з відповіддю, адже не знаю, яку суму назвати, аби її не образити. – Ну, приблизно…

- Розслабся. Я не змушу тебе відповідати. У мене гарна зарплатня і плюс чайові непогані, тому ні, я роблю це не заради грошей. Принаймні тепер. В’язати мене навчила бабуся. Колись ми таки дійсно робили це для заробітку, я створила акаунти в соцмережах, аби збирати замовлення, а згодом… Не знаю, не змогла просто усе кинути. Тому й зараз, якщо є замовлення – в’яжу. А ти що там робиш? – вказує гачком на мій ноутбук. – Покажеш?

- Пізніше, коли завершу.

- Добре, - навіть брови вгору скидаю, коли Ярина, киваючи, знову опускає очі до плетива і більше нічого не запитує.

   Н-так… Схоже, цю жінку з дитинства вчили вправно сплутувати не лише нитки, а й чоловічі думки. Мої так точно сплуталися в тугий клубок і для того, аби його розплутати, потрібно щось серйозніше, ніж погукати бабцю.* Особливо, коли згадую, що вона вчора витворяла зі мною в ліжку. Думав, що в сексі мене уже нічим не здивуєш, проте їй вкотре вдалося. І лише згадуючи, знову дико збуджуюся, але правила є правила. Сам погодився на цю гру.

- Я в душ, - закриваю ноутбук та підіймаюся з дивану.

- Я з тобою.

- У-у, - зупиняю Ярину, яка теж відклала своє плетиво і збирається підійнятися, впираюся коліном біля її стегна та нависаю зверху, вкладаючи одну руку на бильце дивану, а іншу - на внутрішню сторону її стегна та підіймаюся вгору. Пробираючись під її довге худі, проходжуся пальцями по шкірі біля краю трусиків. – Не беру тебе з собою, - зміщаю пальці, натискаючи через трусики на клітор, і одночасно цілую. Задоволено ловлю губами її стогін, від якого втрачаю пильність і пропускаю момент, коли спритна ручка пробирається в штани і стискається на члені. – Попереджаю, Ярино, - розриваю поцілунок та шепочу в губи, - ти в кількох необережних поступальних рухах, аби порушити правило.

- Мабуть, я здогадуюся, яке правило тобі дісталося. Воно мені не подобається. Давай викинемо ту картку? – подається вперед і засмоктує шию на шкірі, змушуючи шумно видихнути і замружитись від задоволення, коли її рука починає ковзати по члені. Не хочу зупинятися, але…

- Ах ти ж розпусниця, - переборюю себе, перехоплюючи її руки, та затискаю над головою. – Звабити мене вирішила?

- Угу. Вчора мені було мало. І сьогодні мало. Хочу тебе. Хочу торкатися твого тіла руками, впиватися нігтями у шкіру, зігрівати подихом та язиком найчутливіші місця, відчувати, як ти повільно наповнюєш мене, нестримно рухаєшся всередині, вибиваючи з мене стогони, коли кімнатою розноситиметься звук ляскання наших тіл, поки не відчуєш, як моє тіло заб’ється в солодких конвульсіях під твоїм, як твій член стискають мої м’язи і ти більше не можеш терпіти, тому…

- Ні, - ледве вимовляю і сам розумію, що мій голос схожий на якесь невпевнене бурмотіння. Тому додаю твердіше. – Ні. Ти сама приволокла у дім цю гру, тому дотримуйся правил.

- Але правило «36 години без оргазму» - відстій.

- Ти таки підглянула, які картки я витягнув?

- Лише одну, поки ти спав. А потім стало соромно.

- За те решта тобі сподобається, - лишаю цілунок на губах та підіймаюся, аби таки відправитися під крижаний душ. Хоч і не завадив би й дротик з транквілізатором, аби точно заспокоїти голодного звіра всередині, якого ця чорнява відьмочка так і провокує зірватися з ланцюга та проковтнути свою здобич.

- Ну, якщо подумати… - обертаюся на її голос уже на порозі вітальні, - картку дістав ти, отже й тобі це дурне правило виконувати, - хитро посміхається, а в наступну секунду розводить ніжки в сторони, пірнає рукою в трусики і, закинувши голову назад, видає стогін. Ні, це занадто. Якщо вона зараз не припинить, то і я зірвуся.

- Ну все, - швидко долаю відстань між нами. – Підіймайся, - тягну за вільну руку на себе. – Вчора ти мені не дозволяла торкатися, тому і я тепер з тебе очей не спущу, - підхоплюю свою спокусницю під сідницями, змушуючи обвити моє тіло ніжками, - разом йдемо в душ, аби ти не думала пустити в хід свої пальчики або вібруючі іграшки, поки я не бачу.

- Я знала, що це спрацює, - посміхається та притискається ще міцніше.

- Маніпуляторка, - ставлю Ярину на підлогу та замість душу вмикаю ванну. Хоч і тут, аби душ прийняти, потрібно стати у ванну. Але я вже й звик.

   Роздягаємося і так-сяк поміщаємося у невеликій ванні обличчям один до одного, переплітаючи ноги.

- Я хочу запитати.

- Тоді що тобі заважає? – Ярина здіймає брови вгору.

- Твої іграшки… Це типу твого фетишу, чи як?

- Ні, - сміється. Фух, а я хвилювався, аби цим питанням її не збентежити чи не образити. – Просто у моєї подруги Соні специфічне почуття гумору. І щоразу, коли мої стосунки з чоловіками не складалися, вона дарувала мені деякі з тих іграшок, аргументуючи тим, що не варто засмучуватись через того, кого можуть замінити батарейки. Але більшість купувала сама. Пальчики втомлювалися, - вдавано зітхає та посміхається, поки в голові з’являється нав’язлива картинка, як вона знову пірнає рукою в трусики. Тепер у мене з’явилася еротична фантазія: хочу побачити, як вона доводить себе до оргазму. Але це потім. Зараз потрібно якось протриматися до ночі.

   Не приховуватиму, що мені подобається її розв’язність, вміння бути відвертою, відповідати навіть на незручні для когось питання. Ярина зовсім не соромиться свого тіла, піддається його бажанням та любить експериментувати. Це заводить. Збуджує. Розпалює бажання. Інколи навіть до втрати контролю, але я в захваті. Не лише від цього, а від усіх рис, які поєдналися у цій жінці. Вона – щось дивовижне, унікальне, неповторне. Те, чим завжди хотів володіти. Але цього разу дещо змінилося. Я хочу, аби й вона володіла мною. Довго. І не лише в ліжку.