Його Сніжинка - Горобчик-Кім
Ох яка я була зла та перезбуджена. Я і раніше швидко заводилася, але цього разу я якось гіпер швидко розлютилася. Мене навіть дрібно трясло від люті. Я навіть відчула, що мої щоки палають. Мене це настородило, але я швидко відкинула всі тривоги. А потім буду розбиратися, що зімною. Та за кого він мене має? Я не буду робити те, що він накаже. Спочатку мені навіть сподобалась така його манера поведінки. І я дозволила трохи покерувати, але не на постійній основі. Він вирішив, що раз я його пара то він може вирішувати за мене все. Що мені одягати, куди та коли їхати....
- Доню що сталося? – визирнула з майстерні мама.
- Нічого.
- Посварилися? Буває.
- З твоїх вуст звучати це твоє «буває» як щось дрібне. А ми посварилися, бо він хоче мене контролювати скрізь і всюди. Уявляєш він навіть почав обирати мені в чому ходити? – мама взяла мене за руку і повила у свою майстерню звільнивши стілець від купи тканини, що там лежало вона мене посадила.
- Сідай доню видно прийшов час нам поговорити.
- Про що?
- Про те як почалися наші з татом відносини.
- Я знаю у вас все ідеально і ви сварилися лише один раз...
- Ні.- різко обривається вона.
- Коли Грегорі приїхав в зграю то йому сподобалася моя старша сестра.
- А у тебе була сестра? - я здивована, адже мама ніколи про неї не говорила та й про свою родину в цілому.
- Так є. Я тобі більше скажу у мене є ще й батько. Ми ніколи не були блиску з нею. Тато і сестра мене не любили. Через те що мама померла коли народжувала мене... Коротше я народилася бракована. Без вовчиці. Твоєму татові мене нав’язали. На початку відносин він мене ненавидів, а через те що я не мала вовка він не відчув зв’язку зі мною.....- мама почала розповідати все з початку, а я не могла повірити в почуте. Так хіба буває? Хоча це багато чого пояснило. Я знала, що дядько Любомир мене виховував до восьми місяців, але думала, що батьки просто посварилися, а тут таке.
- ....І от тепер ми родина. Знаєш я трохи розумію Світозара. Він був завжди чужим серед своїх, а це повір мені досить важко. Можливо він просто не знає як поводитися з тобою?
- Це його не виправдовувати.
- Так ти права. Але дай йому шанс. Добре?
- Добре. - я встала та пішла до себе. На телефон прийшло повідомлення в нашу спільну групу з Денисом, Тамарою та Єгором з якого я дізналася, що намічається вечірка. Тамара просила прийти. І обіцяла, що буле весело. От і добре піду погуляю розвіюся. Вже минуло два дні як я у батьків, а від Світозара нічого не чути. Ну й добре. Мене правда вже ламає від бажання бути поряд з парою. Але я не збираюся дзвонити перша. Та ще й Денис спокою не дає постійно дзвонить. А коли зрозумів, що я не візьму телефон почав писати повідомлення. От що там може бити такого цікавого в тих повідомленнях? Аж нічого чи я не розумію, що він хоче. Тому я вирішила їх не читати. І так всю вечірку мені спокою не давав. Благав покинути Світозара і втекти з ним. Переконував, що знайшов спосіб обманути ті дурні інстинкти істинності. Ще б три тижні тому я б зацікавилася цим, але не зараз коли відчула як воно мати пару. Той шалений потяг нічим не перекрити. Хоча я й була зла на Світозара покидати його я не хотіла. Але провчити було потрібно. Ще через кілька днів з невідомого номера прийшло повідомлення. Відкривши яке я випустила телефон з рук. На ньому був мій Світозар з іншою. Вони спали в обіймах один одного. Голі спали. Взявши себе до рук я почала себе заспокоювати, що то старе фото до мене, але ні. Адже коли я збільшила фото я помітила на шиї коханого мої мітки. Дідько як же боляче. Все нутрощі наче стислося в лещата і сотні голок пройшли крізь мене. Зробити вдих виявилося неймовірно боляче. Я вискочила з будинку і помчала геть. Я хотіла... та хто його знає чого я хотіла. Прийшла я до тями лише коли зрозуміла, що геть замерзла сидячи в лісі на землі. Я почала хаотично думати, що робити як позбутися цього нестерпного болю. І згадала про слова Дениса. Мені потрібно до нього. Він говорив, що існують ліки проти істинності. Якщо це так, то нехай дасть їх мені.
