Його Сніжинка - Горобчик-Кім

    З  першими   променями  ранкового   сонечка   я   вже  прокинувся   і    на   диво   того  короткого    проміжку   часу   на  сон    мені    вистачило,   щоб  прокинутися    сповнених   сил   не    зважаючи    на    хронічний  недосип.     Я    обережно   встав   з    ліжка,    щоб    не    розбудити   кохану   і   пішов   заварювати  каву.    З    голови    ніяк   не   йшов    той    дивний    сон,   що  наснився    мені    вночі.     Від   думок    мене    відволік    телефон  він    завібрував    на    столі    та   повідомив    мене    про   вхідне  повідомлення    на    менеджер.  Розблоковуючи    екран    я   прочитав     хто    може    писати   мені  в   таку   рань.  БРАТ: 

«Брате.   Ти   коли   приїдеш?  Ти  знову    пропав    на    довго.  Мама     хвилюється.    У   тебе  все    добре?» 

- останнім   часом   я   часто   отак  пропадав   і   всі   мої    звикли   до   цього.    Найважче   звикала  мама.    Вона    прямо   патологічно    боялася   отаких  моїх    зникнень.   Її    постійно   кидало      з    крайності   в   крайність,    вона  то надзвонювала,   що   дня    з   запитаннями    де    я    і   коли  повернусь,     то    благала  влаштовувати     своє    життя.   

 Я    БРАТОВІ:

 « У   мене   все   добре.  Коли  буду   не    знаю.   З    мамою   все  добре?!   У  тебе   як   справи? « 

- після    кількох   стертих  спроб написати   брату   про   Сніжинку,  які   я   відразу    видаляв.  Я  вирішив     відправити   повідомлення   у   звичній   мені  манері    спілкування   з   братом.  Чомусь   звір   в   мені  не  поспішав   говорити   нікому  про  нашу    Сніжинку.

 - Мммм,    як    смачно   пахне.  – моя   принцеса,   мій   янгол,  прокинулася    та   обійняла   мене    зі   спини   виткнувшись   в  мене   носом.

 - Ти   чому   так    рано  прокинулась    я   планував   тобі  каву    в    ліжко   принести. - говорив    я    занадто  задоволеним     голосом. 

- То   неси    я    зараз   туди  повернусь. 

 - Е   ні   вже   пізно,   ефект   не  той.   Давай   я   тебе   віднесли   на    двір   в   альтанку  там  кави  поп'ємо.

 - Давай. 

- Я   дивлюся    нам   тут   спокою  не   дадуть?- шепочу  я  на  вушком    коханої.   Адже   щойно  ми  вийшли   пити  каву,   як   до  нас     повалили  її   друзі    типу  випадково    нас   побачили.  Ага так   я  й  повірив     чатували    ви    десь   за   рогом  доки    ми    вийдемо.   Я   планував    повести   Сніжинку    до   себе  знайомитися,    але   розумів,    що    вдома    нам   взагалі   побути   вдвох    не   дадуть.   Адже    я    привезу  не   просто  пару,   як    мій   брат,   а   істину.  Хоча    брат   і   говорить,   що  та   Оля    його    істина   я   чомусь   не вірю.    Вона   хороша    дівчина,  але   явно    істина   не    для   всіх  трьох   особистостей   брата  максимум    для   двох.   Коротко  кажучи,    я    вирішив   вкрасти   свою   Сніжинку   і  відвести   в  будиночок   в   горах.   Мій  план  був    простий   в   цьому,  до   речі  й    була    його   геніальність.   Я   дочекався    доки   вона   засне  пішов   до    її    мами  та  попередив,   що   ми   їдемо.   Її  мама     була    непроти  лише  попросила    час    від    часу  виходити    на    зв’язок   та  пообіцяла    заспокоїти    всіх    тих   захисників    честі    доньки.  Тому   зі    спокійною   душею    я  переніс    свою   дружину,   а  я  її  вважав    дружиною,    до     машини    та    поїхав.   Вона  прокинеться    коли   ми    вже  будемо    далеко.

 - Ми    де?   Ти    куди   мене  везеш? - промовила   сонним хриплим    голосом. 

- Я    тебе    вкрав.    Мене   дістала та   гіпер    увага   до  нас.   І  до  мене. 

 - Ти   не   звик,   що  тебе  не  боятися? –  і   чому  вона  так  сміється?  Нічого   смішного  я   просто   хочу   побути   зі   своєю  парою   на   одинці    причому   тут  звички   чи  страхи. 

- Потрібно   батьків  попередити,  а то..... – Сніжинка   почала  хаотично    шукати   свій  телефон.

 - Я   вже   попередив   твою   маму.   До   речі    вона  нам   з   тобою    навіть   поїсти   з   собою  приготувала.

- Знайшов спільну   мову   з  моєю  мамою? - хитро  посміхнулася  кохана.

- Ага.

 - А  термос  з  кавою  дала?

 - Так.

 - Мммммм. Ти   будеш?   Бо  я  так. – я  зупинив  машину   і   ми  попити   кави.   Сніжинка   мене  не   сварила   за  викрадення  і   за  те   що  я   все   вирішив  сам  не   запитавши   її   думки. Це  неймовірно   тішило.   Менше  всього   в   житті   я   хотів   би  кожен    свій   крок   обговорювати    з    жінкою.  Всю     дорогу   до   будинку    в   лісі   я  тримав    її   за   руку.   Погода  чудова,   дівчина   від   якої   дах  їде поряд,  що  ще  потрібно,  ніщо  не   зіпсує   мені   настрій.   Нас  чекав   суцільний   рай,   що  найменше   тижні    зо   два,  а  потім   я  відвезу  кохану  знайомити   з    родиною.  Потрібно   говорити,  що  ми   не  відливали   один  від   одного  тиждень   ми  все   робили   у  двох,   а   головне  мене   це  не   бісило   вона   мені   не  набридала.    А   те  що   сталося   в   ранці    змусило   мій  поїхавший   дах    на   одній   жінці  безповоротно    зламати   гальма. Адже   Сніжинка   вирішила  вкотре   мене    здивувати.  Ми  приймали   душ    з  ранку  після  майже   безсонної ночі. 

- Ти   вирішила    взяти   ініціативу  у    свої    руки? – запитав  я  коли  Сніжинка   почала   відверто   до  мене     залицятися.