Його Сніжинка - Горобчик-Кім

                Світозар                

   Вона  повільними   ледь  вагомими   дрібними  поцілунками   спускалася  до  паху.   Спочатку   я  кайфував   від  її   дотиків  і   поцілунок,  а  потім  розуміння    того,    що   їй   ще  зарано    таке  робити   прийшло  миттєво   і   я   напружився. 

- Стій.   Не    треба    ще    не   час.  Не    потрібно.....   О  так   не  зупинявся.     О.....   боги   як  приємно....   - неймовірно   радий  тому,    що   мене   не   послухали  я    видавав    не   притаманні   для    себе    звуки,    розуміння,   що   коханій    ще   зарано   таке    робити    потонула    в   тумані   насолоди,    вся    кров    хлинула   в   одне    місце    і    я   відчував    незнану    до    цього     насолоду.  - ... О    так    не   зупинявся.   Так.....    так... – я   щось   ніс    несуразне,     не     притамане  мені,    не  зв’язне   між   собою   маячню.   Я    несвідомо   почав  рухати   стегнами   насаджуючись на    її    ротик.    Серце   тарабанило    як     скажене   в  передчутті    насолоди.    Далеко   не    перший   мінет   в    моєму   житті,    але    сто   відсотків   найкращий    я     майже   впевнений    що   буду   пригадувати    його    все   життя.  А    саме     неймовірне,    що   він   перший    в    її   житті.    Монстер   в    мені    був    неймовірно   задоволений     тим   фактом,    що   ми     в    неї    перші.    Ні,   я   кохав    би  її    не    менше   навіть  якби    був    третім    там   чи  четвертим.     Але    знання,    що   ти    перший   дурманив    голову   і   тішило    самолюбство. 

 *****зі сторони Сніжинки**** 

  Мені   стало  цікаво   як   це   воно    спробувати    його    на  смак.    Мої     більш    досвідчені  подруги    завжди    описували   все   це    як    можливість  заволодіти    розумом    хлопця.  

« Ти   ніби  володієш   ним    в   цей  момент»    говорила    одна   з   них,   а   я   мугикаю   наче  розумію    і    підтримуючи   її.   А  зараз   спостерігаючи,   як  закочуються    очі   у   Світозара,  як    він    намагається    рівно   дихати,   але  йому   явно   це   не  вдається    зробити.    Слухаючи   його    непослідовність    думки,   я  переконалася,    що    вони   мати  рацію.   Зараз   я   володію   цим  монстром   на   всі   сто.   Я   не  можу    сказати,    що   мені   бридко    сам   процес    і   навіть  коли    Світозар   почав  активно  рухати   стегнами   я   кайфувала  доки    не   відчула,   що   він  на  грані   я   зупинилася   і   відчувши   його    насолоду   у    роті   швидко    сплюнула   і   побігла   полоскати     рота.    Фу   як   гидко. 

- Вибач   кохана   я   знав,   що   тобі   ще   зарано.   Але   не  утримався.    Світозар   підтягнув  мене   до   себе     обличчям   притиснув    міцно   обійнявши,   а  потім    почав    цілувати   та   мені  стало   трохи   лише.    Але   я   реально    зрозуміла,    що    такий    вид  пестощів    не   моє.  

      Через   те,    що    ми    вже  досить    довго    були   далеко   від   цивілізації   мене   почало  тягнути     до    людей.    Я    хотіла    посидіти    в    кафе    та    й   запаси   їжі   потрібно    було   поповнювати    тому    було  прийняте    рішення    їхати    в   місто   в   магазин.   Після   гучної   сварки     через    занадто   коротку     довжину   сукні   в   якій   я    збиралася    їхати    та   шалено     пристрасного   примирення.   Ми    таки   поїхали  за    продуктами. 

        Світозар

- Ну   не    дуйся    ти   так.   Просто  я    дурію   від   однієї    думки,   що   хтось   побачить  те  що  належить   мені.

 - Ох    як    же   я  добре   жила   до  тебе. –  схрестила   Сніжинка руки   на   грудях.

 - А   зі    мною  ще  краще  буде.

 - Ага   в   паранджі?!

 - О,   а   ідея   класна.... договорити   мені    не   дав  вхідний   дзвінок.   І   прочитавши  хто    дзвонить  Сніжана  показово   вдягла  навушники.  Щоб   не   слухати   про   що   ми    з   братом   будуть  говорити.  Бо  все  ще  дулася  на нього.

    З розмови   я   зрозумів,  що  брат   хоче   мені   розповісти  щось   настільки  важливе,   що  не   можна   повідомити  телефоном.   І    відкласти  розмову   теж   не   можна.  Я  двічі   ледь  не   проговорив   про  Сніжинку,   але   в   останній  момент   мене   зупинявся   мій   звір.   Сказавши,   що   потім   все  пояснить.    І   я   вирішив  прислухатися   до   нього. 

- Кохана.   Нам   треба  поговорити. - я    відволік   її   від  активної    листування   з   кимось  в    інтернеті.

 - Про    що?

- Плани    міняються    ми   зараз  погуляємо    потім    поїдемо   назад     зберемо    речі   та поїдемо    до    моїх   батьків.  Прийшов   час   знайомитися.  

- Ухти,   а   це   хто   вирішив?  Тобі  не  здається,   що   ти   перегинаєш   полицю.   Ти   постійно    вирішуєш    за   мене.   Ти    вже    дістав    ставити   мене   перед    фактом.  

- Звикай.    Так    буде    завжди.   Я  твій    чоловік. 

- Те   що    природа   вирішила   за  нас    і    створила    істині   пари  не    означає,    що   я    буду    тобі    коритися. – вона   переходить  на   крик   і   вилітає   з   машини. Просто   чудово.   Знову   вона  показує   характер.   Злий,   як   тир    чорти   я   її   наздогнав   і   після    гучної   сварки.   Ми  домовилися,    що    я   її    відвезу   до    її    зграї    та    поїду   до   себе,   а    вже    потім   ми  спокійно    поговоримо   коли  заспокоїтися    обидва.    Звісно,   що   ніхто    не    залишився    гуляти   ні    в   якому   кафе,   а   ми    відразу    поїхали  спочатку  до    будинку    збирати     речі,   а  потім    до    її     зграї.    Всю   дорогу    ми    мовчали    Сніжинка  спочатку    слухала   музику,    а   потім     заснула.     А    я    всю   дорогу     думав    і    аналізував    сварку   і    гриз   себе    за    те,   що    так    вчинив.    Ми    приїхали в  її  зграю    та    кохана    вилізла    з    машини    гучно    хряпнувши   дверима.   Я    ще    постояв   кілька    хвилин   і    почуття    вини  мутувало   в    образу.    Та   що   я  там    такого    сказав,    щоб   отак    психувати  на   ріншому   місці.   Ну    нічого   через     кілька    днів    її   попустить   і   вона піде на    контакт.  Від    думок   мене  відволік    дзвінок.   Подивившись    на    екран,    я  скривився.    Дзвонив    шеф    і  ігнорувати    його   не   можна.  З  розмови   я   дізнався,  що  завтра   мені    потрібно   бути    в  офісі.    Я    завів    мотор   і    зі    спокійною   душею    поїхала.   Я  ще   не  знав,   що   я  пожалкую   що     відпустив   Сніжинку   так   легко.