Дві культури - Олександр Боргардт

Так що про себе вони, всесвітні пройдисвіти, так завжди і вважали, що жодного там СССР немає, а була та є Росія. Та коли, до речі, за кордоном захоплювались: “русскіє запустілі чєловєка в космос”, “русскіє опять виігралі олімпіаду”, — хіба вони заперечували, виправляли? Ні, приймали як належне та ще більше роздувалися від “благородной гордості”, так що…

Списувати на якогось там СССР — і не думайте. Нічого не вийде.

Чи може тоді, за Мініха, — це теж був СССР?

Трагедія Криму та знищення його культури, навмисне та безжальне, не були одиноким випадком в історії Росії. Бо ще раніше та ж звіряча московська агресивність знищила своїх же, ніби родичів та єдиновірців, — високу новгородську культуру, що виросла з древніх традицій Балта Русью — Білої Русі.

Політичний антагонізм Новгороду та Москви корінився в повній протилежності та абсолютній несумісності їх суспільних устроїв. Новгород був республікою вільних людей, заснованою на праві та демократії. Москва ж була цілком рабовласницькою державою, заснованою на свавіллі вищого над нижчим; одне слово — низхідними сходинами холуїв.

Поганий приклад вільного руського міста, де не прийнято творити свавілля, був неприпустимий з точки зору Москви. Коли московський раб гнув спину на барина, збагачуючи для агресії свою централізовану (а значить — прогресивну) державу, то вільний новгородець — сябр, — працював на себе. А от цього — й не можна було припустити. Немислимо було терпіти таке.

Повсякденна війна проти вільної республіки ведеться Москвою з самого початку, не вщухаючи, але приносить лише часткові успіхи. Час Москви настає, коли Новгород навідує чума, яка уносить більш 50 тисяч життів.

Ось тоді, дочекавшись кінця епідемії, 1471 року, Іван ІІІ розпочинає, нарешті, успішний похід на Новгород, приєднуючи його до Москви. Бажані виники були досягнені, оскільки:

Вся земля новгородская, говорит летописец, до самого моря пожжена и попленена, потому что опустошали ее не одни те войска, которые были с великим князем или его братьями, но изо всех земель московских ходили теперь за добычею в новгородские волости.

Не відстав від князя, як бачимо, і добрий нарід московський, розбійний холоп під розбійним барином. Так грабували чотири роки, а 1475 — знову пожалував і головний грабіжник, великий князь московський, подивитись та перевірити, — а чи не полишилося десь чогось недограбованого?

С тих пір Новгород та Псков назавжди втратили під Москвою будь–якого значення.

Але, 1569 Іван IV, зляпавши в Москві фальшиву грамоту про стосунки новгородців із польським королем, використав цю провокацію для поновного плюндрування Новгорода та Пскова. Читаємо:

Дворецкий Лев Салтыков и духовник протопоп Евстафий с боярами пошли в Софийский собор, забрали там ризницу и все церковные вещи, то же было сделано по всем церквам и монастырям. Между тем Иоанн с сыном отправился из архиепископского дома к себе на городище, где начался суд: к нему приводили новгородцев, содержавшихся под стражею и пытали, жгли их какой-то “составною мудростию огненной”, которую летописец называет “поджаром” обвиненных привязывали к саням, волокли к Волховскому мосту и оттуда бросали в реку; жен и детей бросали туда же с высокого места, связавши им руки и ноги, младенцев привязавши к матерям; чтобы никто не мог спастись, дети боярские и стрельцы ездили на маленьких лодках по Волхову с рогатинами, копьями, баграми, топорами, и, кто всплывет наверх, того прихватывали баграми, кололи рогатинами и копьями и погружали в глубину: так делалось каждый день в продолжении пяти недель.

По окончании суда и расправы Иоанн начал ездить около Новгорода по монастырям и там приказывал грабить кельи, служебные домы, жечь на житницах и на скирдах хлеб, бить скот; приехавши из монастырей велел по всему Новгороду, по торговым рядам и улицам товары грабить, амбары, лавки рассекать и до основания рассыпать; потом начал ездить по посадам, велел грабить все дома, всех жителей без исключения, мужчин и женщин, дворы и хоромы ломать окна и ворота высекать; в то же время вооруженные толпы отправлены были во все четыре стороны, в пятины по станам и волостям, верст за 200 и за 250, с приказанием везде пустошить и грабить. Весь этот разгром продолжался шесть недель.

Опис деталічний та вражаючий. Радимо звернути уваги на те, що російський історик ХІХ ст. називае “судом” звичайнісіньку розправу, геноцид. І це не помилка, бо те саме слово зустрічаємо й пізніше (“По окончании суда”). Такими були російські уявлення про суд ще в минулому сторіччі — всього тільки!

Бачите, першими були пограбовані церкви та кляштори, тодішні культурні центри. Все останнє, одне в одне нагадує те, що було потім в Кримі: “амбары, лавки рассекать и до основания рассыпать”, “хоромы ломать”. Те ж саме, той же московський почерк опише нам через двісті років в Кримі Е. Кларк.

А ось, як це все треба розуміти сучасно, марксистськи:

В условиях усиливающегося гнета со стороны местной феодальной знати масса населения Новгорода надеялась найти защиту от произвола со стороны сильного московского князя. С другой стороны, феодальная знать, опасавшаяся потери своих привилегий, предпочла ориентироваться на Великое княжество Литовское и готовила отторжение Новгорода от русских земель. Московская великокняжеская власть умело использовала в своих интересах обострение классовых противоречий в Новгородской республике и предотвратила чрезвычайно опасное для страны отторжение Новгорода.

Можна повністю оцінити цю “защіту от проізвола”, порівнявши з наведеним вище описом Соловйова. Дуже цікаве тут і оте “отторжєніє” (“опасное для всей страни”); від країни, до якої Новгород, як всі знають зі шкільних підручників, — ніколи не належав. Він здавна був суверенним князівством. Так цей “вчений коментатор” об’єднується