Дві культури - Олександр Боргардт
Про те, що правила моралі — в головному, в загальному, — одвічні та інваріантні відносно історичних та соціальних перетворень, свідчать хоча б оті ж десять Моісеєвих заповітів, котрих як і раніше не в стані подужати наш сучасник. Є й більш сучасні, наукові докази, за всіма правилами. Про ті ж “одвічні та первісні принципи моралі” багато писав видатний філософ та етик сучасності, Тадеуш Котарбінський. Читайте його, як кому не вистачає власного здорового глузду
З точки зору саме його буде абсолютно ясно, що лише недоумки зразка господіна Маркса (ну, ясна річ, — і Енгельса), вщент забувши про всяку мораль, здатні були щось там молоти про “прогрєссівность рабовладєльчєского строя”. Тут вони ігнорували навіть такий примітивний показник, як видайність праці. Бо останній ідіот розуміє, що нема більш неефективної праці, ніж праця раба. Їм же, цим двом білянауковим ділкам, належить і концепція подвійної моралі. Втім, — здавна відома в Росії: одна мораль для мене (нас), друга — для всієї іншої наволочи. У них це, щоправда, називається не принципом особистого шкурного інтересу, але красиво та науково, — діалектикою.
Ну, як в наш час: Россійская федерація — тільки “Єдіная і Нєдєлімая”; а соборна Україна — тільки федеративна. Що це — плутанина, протиріччя? — бери вище — звичайна діалектика!..
Російське гріхопадіння розпочалося здавна, коли ще, власне, й не було росіян. Коли перші волоцюжні князьки русів зачепилися та вкорінилися в старому Гунагарді, вони почали поширювати терени підупалого каганату, який став тепер тільки князівством. Десь за Володимира, а може ще раніше виникають київські колонії на півночі, між Окою та Волгою. Властивістю будь–яких колоній на чужих землях — є рабство, це добре видно на прикладі європейських колоній у Новому світі. Цьому сприяли й геополітичні обставини, сусідство двох багатих рабовласницьких імперій, Візантії та Багдадського халіфату.
Для вилову рабів поруч було два ареали, степ на півдні та тайга на півночі. Але, в степові жили народи, котрим пішим русам з їх примітивним знаряддям важко було би сісти на шию. Пригадуєте той чудовий апокриф з якогось літопису, де князь та його воєвода обговорюють своїх полонених: “Диви, та вони всі у добрих чоботах!” — “Ну та й що?” — “Такі нам данини платити не будуть, ходімо пошукаємо краще лапцюжників!” Ця притча віддзеркалює саму сутність справи: багато стече води, поки руси, опірившись та прибарахлившись, почнуть підкоряти собі на потребу рабів, які на відміну від них — всі в добрих чоботах, все знають, та на всьому розуміються.
Тоді на півночі справи були значно кращі. Там, від Білої Русі на схід до Волги та Оки європейську тайгу населювали лісові народи — балти, фіни, угри, розсіяні по реках та озерах, лісові полювальники, не поєднані одне з одним навіть у межах окремих народів. Ідеальний об’ єкт для полювання на людей. Вірні імперативу історії, принципові моральної оцінки — підкреслимо, що полювання на людей — є найтяжчий кримінальний злочин.
Що для такого полювання потрібне? — відносно небагато. Готові на все озброєні горлорізи, човники, оті — улюблені, довбанки з палеоліту, та… Деяка примітивна інфраструктура, спочатку — найпростіша. Хоча б загородка, база для накопичення рабів, не возити ж їх на продаж по одинці.
Загорожа германською мовою називається gard, нагадаємо до того, що руські назви порогів Дніпра у Константіноса Порфірогенетоса — є насправді шведські, а скандинавська назва Північної Русі Gardariki — Багата Загорожами, — свідчить про розвинутість промислу. Наступні російські вчені шахраї трактують це за принципом найбільшої власної слави: “Богатая Городами”. От, мовляв, бачите — не тільки “простори теобъятнж”, а на них іще сила багатолюдних міст, а значить — хто виходить “самиє–самиє”? Перші у світі, одне слово? — ясна річ, знову — ми! “Русскіє опять удівілі мір!”
Зараз ми це зверхництво трішечки зіб’ємо. Російське слово “творчество” походить від дієслова “творіть”, що в свою чергу походить від балтицького tvaryti — лит., що означає “укріплювати”, “огороджувати”. В литовській мові поняття творчості — kuryba — іде від зовсім іншого кореня. Так що, як бачите, і слово “творчество”, пов’язане із високою інтелігентністю (“члєн творчєского союза”), — теж зіходить до найстарішої та улюбленої професії.
Початкові огорожі для рабів були нескладними, — огорожа з деревин, через яку не перебратись, як зовні так і зсередини; загін а одночасно деяке укріплення. Потім вони почали обростати коморами та приміщеннями, розміщені в найбільш зручних місцях — використовуватись як пости та факторії. З часом, коли довкілля буде очищене від аборігенів, — навкруги булих факторій виникнуть поселення та міста зайд.
Все це не варто, навіть, реконструювати по дрібницях, тому що є пізніший та відмінно задокументований період, точно подібний до описуваного, — агресія в Сибіру, в сибірській тайзі. Це були інші часи, рабами на експорт більше не гендлювали (не було кому продавати); тільки так, трохи, — військовополоненими з кримським ханом (Іван ІV). Була гонитва за соболем, але… заходи були ті самі, здавна відпрацьовані. Подивимось, згідно історичних описів, як ця гонитва здійснювалася російськими казаками.
На протяжении всего лишь 10–15 лет казаки освоили огромную территорию по Оби, Иртышу, занятую кочевыми тунгусскими и самодийскими племенами. Казаки собирали у местного населения дань мехами — "государев ясак". Чтобы гарантировать сбор ясака, из среды коренных жителей выбирали наиболее влиятельных людей, которых уводили в зимовья как заложников. Их называли "государевыми аманатами". Для аманатов строилось особое помещение — "казенка" с крепкими дверями и решетками на окнах. У казенки круглосуточно стоял караул.
[М. Белов, Подвиг Семена Дежнева, — Москва, 1973, с. 21]Додамо до цього ще одне повідомлення того самого автора, досить важливе:
Размеры ясака не устанавливались. Каждый род платил столько соболей, сколько мог.
[там там, с. 21]Після цього повідомлення вся картина стає ясною та закінченою, більше посилатись не треба.
Сформулюємо в сучасних термінах те, що так зграбно підніс нам