Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

В гостях у тата
Так, як бувало, старий балагула од станції віз, за годину верству проїжджаючи, вечір тихенько і сумно наспівував «люлі», в синю колиску за обрій поклавши натомлених сонячних зайчиків. Чорні колеса, немов кентаври великі, пили болото і хлюпали, бризки пускаючи. Плентавсь старий екіпаж, як одноногий каліка, і спали в колисці за обрієм сонячні зайчики. Скоро містечко. (Воно як салоп старомодній, весь в нафталіні, із скрині старої добутий.) Очі будинки примружать трахомні й голодні, очі, в яких причаївся одвічний столітьовий смуток. Хлюпає колесо. Ну ж бо, старий балагуло! Швидше! Скубни за руді заялозені віжки. …Перший будиночок. Вивіска «Янкеля Сімона Гула заля для стріжкі, заліжки та бріжки». Далі будинки – похилі сліпі ліліпути. І виситься тільки камінна стара синагога. Здається, вона це зробила сусідів сліпими, розбутими во ім’я свойого старого безглуздого бога. О, шолом-алейхем![20] – одвічний приют ортодоксів! Все на Месію чекаєш, пейсатий меламед Авруме? В день Йом-Кіпура[21] молишся богові й постиш, Про Мордохая читаєш на Пурім[22]. І швидше за мишу прудку пробіжить по завулочках чутка: «До нашого шамеса[23] з Харкова донька приїхала». А в шамеса очи наповнені слізьми і смутком і буде старому така несподівана втіха. Ось він в старих окулярах, нитками зав’язаних, в жовтому талесі, синій ярмулці і босий. Сильно хвилюється. В голосі чуються – спазми. Тато старий і безсилий, як стомлена осінь. Приїхала донька. Дитина кохана й ворожа. (А двоє синів біля Криму на землю давно переїхали — єврейські селяни, а шамес сивенький не може. і очи старого наповнені слізьми і смутком.) Вечором синім, суботнім, тато читає старе, як життя, П’ятикнижжя. З журою буду дивитись на