Дві культури - Олександр Боргардт

Не оригинальное и самохвальство “Скифов”: это ведь наше исконное: “Шапками закидаем!” (иначе говоря: нас тьмы, и тьмы, и тьмы). Но что всего замечательнее, так это то, что как раз во время создания “Скифов” уже окончательно и столь позорно, как никогда за все существование России, развалилась вся русская армия, защищавшая ее от немцев, и поистине “тьмы и тьмы скифов”, будто бы столь грозных и могучих, — “Попробуйте сразиться с нами!” — удирали с фронта во все лопатки, а всего через месяц после того был подписан большевиками в Брест–Литовске знаменитый “похабный мир”…

Так, що ж: хіба будемо коментувати цей вирок?

Думається, досить і наведеного. Ой, ця вже мені сила слабих…

Але, може Олександр Блок, щирий патріот Росії (все одно, якої — царської, більшовицької), а значить, так би мовити — “вестфоб”, — надихався не цією війною, а… Скажімо, якоюсь попередньою, більш вдалою? Минулими “побєдамі русского оружія”? Та ні; бо попередня війна, російсько–японська, — була аж ніяк не ліпшою. Там “сразіться с намі” спробували справжні азіати — японці, та добре наклали по шиї недолугим новоявленим “скіфам”. Так, що аж “хрустнул ваш скелет”, отим пам’ятним 1905 роком. Наклали на суші та на морі, та так, що минуло вже скільки поколінь, а ще й досі уникають пригадувати, що ж воно там було, на “сопках Манджурії”…

Сон розуму продукує монстрів

Проблема, як така. Кажуть люди, що генсек Л. І. Брєжнєв, спостерігаючи численні негаразди нашого совєцького буття, зітхав та з сумом стверджував: “Такоє возможно только у нас!” або “Логікі — не іщі…” Та був абсолютно правий, бо дошукуватися логіки в будь–чому совєцькому, — було й дійсно марним. Але, то була “епоха застоя”, названа так, можливо, й не цілком слушно. Бо й тоді висувалося чимало нових та свіжих ідей; чого варта хоча б ота: “Економіка должна бить економной”…

Але, “застій” покінчився так само несподівано, як і почався, — натомість наступає “пєрєстройка”, епоха М. С. Горбачова. А він, дослівно, кипів новими ідеями, пригадаємо хоча б — “інтєнсіфікацію”, “ускорєніє” або “полний хозрасчєт”.

В числі цих нових ідей — була й ідея “нового мишлєнія”, чи не найбільш цікава з усіх. Яка не стала надто поміченою в країні, але мала істотний відгук у всьому останньому світі.

Бо, як раніше вважалося, що внаслідок майбутньої атомової війни (“єслі єє нє удастся прєдотвратіть”), — “во всєм міре восторжєствуєт соціалізм, утвєрдітся соціалістічєская сістєма” (один так і казав — “Пусть останєтся хоть дєсять чєловєк, но — чтоб это билі совєтскіє!”), то згідно з “новим мисленням” воно виходило так, що він мав “восторжєствовать” по радіоактивних пустелях. Отже, хоч круть, а хоч верть, — виходило, що з “протівостоянієм сістєм” — треба кінчати. Слушна, хоч і хутко забута в сучасній Росії думка. Систему вирішили будувати, ніби, ту саму, а от, із протистоянням кінчати — дивні справи, не думають.

Мабуть, саме ця думка — й привернула уваги Заходу.

Сенсація не була довгою, та обмежилася в головному саме цим. Так виявилося, що оте “нове мислення”, то є просто логічне мислення, давно відоме на Заході. Не звернули, на жаль, належної уваги на те, що коли логічне мислення пропонується як новація зі Сходу, то слід гадати — там його раніше не вживали. Але, як не було “нового мислення”, то мало бути якесь інше, старе, а — яке ж саме? — згодьтеся, це дуже важливе та цікаве питання. Ним весь час якось нехтували, але від нього нікуди не подітися.

Саме це й буде темою подальшої розвідки.

Розвиток людства, якого ми збірно називаємо прогресом, полягає, як на духовному розвиткові, так і на досконаленні цивілізації. Остання ж будується завдяки досягненням науки; на її, так би мовити, практичних наслідках — відходах. А, від чого ж залежить розвиток самої науки? Вона побудована, в свою чергу, на строгих правилах мислення, на законах логіки. Отже, чому так розвинулися саме наука та цівілізація Європи? В той час, як подекуди донедавна існували зупинені в розвитку культури рівня кам’яної доби? — звідки вона, така неспіврозмірність?

Можливо, що тим гальмом є первісне, дологiчне мислення, не надто знайоме з непорушними законами логіки. Можливо, що цивілізації Європи та Азії стали виключеннями саме завдяки відкриттю законів логіки: підвалин законів світу.

Сучасною наукою дологічне мислення досліджуване з 1910 року, коли його відкрив та вивчав у первісних народів французький антрополог Л. Леві Брюль (1857–1939). Штерес в Європі до Росії був завжди випадковим та неглибоким. Тому, можливо, й дологічний триб російського мислення не кидався у вічі європейським ученим. Хоч і хвилював свого часу світової слави фізіолога І. П. Павлова (1849–1936). Він помітив, зокрема, що російський розум уникає складнощів реальної дійсності, віддаючи — незмінно, переваги словам. А це пояснює, чому в Росії завжди надавали такого значення саме словам, слову. Для вивчення цього феномену первісного мислення вчені Європи запускалися у гори Нової Гвінеї, до хащів Калімантану, не маючи підозри про його існування мало не поруч, в Росії.

Саме це упущення ми тут і надолужимо.

Може виникнути заперечення: як то? — в сучасній, індустріалізованій країні, — первісне мислення, пережиток кам’яної доби? Саме так, але не будемо нікого заздалегідь переконувати. Все подальше — кожен хай розцінює на власний розсуд.

Трохи історії. Звернімося спочатку до генезісу. Етап дологічного мислення пройшли всі народи, та більшість його більш–менш подолали. Європейські народи завдяки тому, що дві з половиною тисячі років тому в маленькій Елладі було відкрито початки логіки, яка в творах Арістотелеса зі Стагіри (384–322 п. н. е.) — набула приблизно сучасного вигляду. Тому й подолали. Виникає слушне