Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Візія
Я раз лежав. Спокійна течія Несла вгорі золотосяйні хмари… Коли здалось – мов у глухім ударі, Блакить розкрилась і стряслась земля! Як божевільна мрія палія, Палала сфера. Огняні примари Розходились і сходились у пари… І в спеці шкіра тріскалась моя. І я побачив: неслась земна куля Серед пекельного того розгулля У хорі незчисленному планет. Зотліло все в страшнім огні свободи: Гляділо сонце лиш в холодні води І диски місяців, як мідь монет. Любов і Страх

Світлій пам’яті її…

Як Данту, вічний образ Портінарі І, як Петрарці, сяяв Лаври слід, Мені зорить дівочий світлий вид У життєвому смертному розгарі. З ним тінню легко промину я в парі Тоді, як піде вбогий людський рід До Судії і щастя і обид. На голос срібний і чіткий фанфари. Там спинить ясний світ її очей І брязк мечів і дикий рев людей, Покличе в рай нічними жемчугами. Почуєм Бога ми у небесах: – Дарую вам Я знов Любов і Страх, Живую землю чуйте під ногами. «І я тоді ставав на перехресті…»
…І я тоді ставав на перехресті, Безсилий рвати злі колоди пут — В літературі, в інституті, в тресті Тікав з кута я в ще глухіший кут. Ставав спецом, попутником, і порох, що дав би полум’я, в мені сирів… Тоді питалися: союзник я, чи ворог? І знову вперто пхали в яму, в рів. Тоді, байдужий і сухіший