Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

3 Хвиля й ніч на землю мертвих. Ах, зелена зірка, – ще якої нам мети? Відчинились невблаганні двері Хаосом і дзвоном пустоти. 4 В чорній урні попіл і троянди — Що мені робити з іменем твоїм? Жалібні безсмертних квіт гірлянди, Малахітовий осінній дим. 5 «Іра» – ймення зимне і бронзове, – Не прекрасної Єлени бірюза. В чорний сніг і у туман зимовий Огневійна дивиться гроза. 6 В золотих осінніх емпіреях Не зустрінемось ніколи ми. – Не вернутися метелику Псіхеї З снігового попелу зими. Сонце осені
Снують москалики[11] по сходах, І сонце в чорній хвилі висоти. Терасами садів, терасами городів До сонця осені підходиш ти. Ти хочеш спать – тепер така утома, Спать хочеш ти, спустошена земля. Тепер по чорному лицю твойому Лежать одкриті небесам поля. Лежать і куряться туманним стосом… (Чміль золотавий в тьму пустель), Я помолюсь за край в високу просинь, В простоволосий біль повітряних орель. Ростуть за вербами сумні простори, Скоряючись епічній простоті. Поля, поля… у вітряному хорі Та десь на обрію церков хрести. І бачу я, в останньому змаганні Спадає лист, як подих Божих уст… О, не зогріти рук диханням, Коли з землі крізь кров кісток ще чути хруст. Ім’я її