Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

загули — Нові, ще незнані ізроду, — Бо серце моє ожило. 2 Мов дитятко, що, скупавшись у джерельці, На сріблястий виходить на пісок, — Виринають почування – по перельці У гірлянду в’яжуться, у ланцюжок. Знову повно в моїх грудях любих співів, Наче би злетілись із садків пташки. Та ще сумно і далеко дні щасливі, Й у весни непевні і маленькі ще ніжки… 3 Блукаюся… голублюся З житами серед нив… То вийду з них, то згублюся… Зі мною синєгрив… Прийдешнім чимсь клопочуться І вітер і жита… Шепочуться… Лоскочуться… І де ж тут самота? Жучок бринить над колосом, Немов таємний маг… Я йду і тихим голосом Приспівую отак: Блукаюся, голублюся З житами серед нив… І наче вперше люблюся, І наче б ще не жив… Настрої вечірньої години
«Коли до сну кладешся ти вночі…»
Коли до сну кладешся ти вночі І, в тишу мрій ідучи, ждеш мене, Я хилю скронь у марево ясне, Що тисне ум, як тугі обручі. Коли до сну зложилась ти по дні, Заснула вмить в теплі шовкових мрій Я йду в борню, я йду в кривавий бій З розпукою, що серце рве мені. «Порвав би я розпуки тужні пута…»
Порвав би я розпуки тужні пута, Коли б були залізнії вони, Поплила б пісня вільна і нескута В даль над розспівані лани. Я б у розпуці тій летів піснями Над синню гір до