Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

І два тіла в пал шалений, В чар один хмільний зіллються. Ах, вогонь ти, моя мила, Небезпечно жартувати. Та в твоїх палких обіймах Хочу – чуєш! – умирати. Ах, ще твої поцілунки На устах гарячих чую, Ще й тепер твої обійми Мучать душу молодую… Finale
По тисячу поцілунках, Ще й ще по одному, Цілував тебе б я, серце, І не кидав дому. Що один солодкий, другий Солодший за того, Цілував тебе б я з ранку До ранку другого. По тисячу поцілунках Розстатись не сила, Якому б з них буть останнім, Не відаю, мила. В чаду любові
Що за чар в твоїм цілунку, А в обіймах – рай без межі, Що за жар в твойому тілі, Що за казка в тій одежі. О, чаруй мене цілунком! Оп’яни мене в обіймах, І спали мене любов’ю, Загорнувши в шатах стрійних. «Ах, у тебе постіль біла…»
Ах, у тебе постіль біла! Ах, у тебе постіль тепла! Під покривалом у тебе Радощі раю і пекла. На грудях твоїх я млію, У обіймах завмираю. Тільки знаю: Я щасливий! Тільки чую: Я кохаю! «Геть