Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Я ж у муках зо стіною Все те чую і зідхаю, Та із туги, із кохання, Ніби полумінь, згораю. «Ти моя…»
Ти моя! Ти моя! Ти моя! Ти моя! Ти моя, моя ясная мріє! Ще тепер пал в душі чую я, Насолодою серце п’яніє. Ти моя! – кожна жилка скака. Ти моя! – усміхаєсь серденько. Ти моя! – ум безумно гука. Ти моя! – шепче постіль біленька. Ти моя! – вся подушка тремтить, Що зім’ята од палу і щастя, Ти моя! – абажур ще дзвенить, Шепчуть віти крізь вікна квітчасті. Ти моя! – шепче волос буйний. Що на чоло втомлене спустився. Ти моя! – кличе квіт чарівний, Що по тобі на ліжку лишився. Ти моя! – ще на личку моїм Поцілунки солодкі палають, І в повітрі, і в серці палкім Ще слова твої ніжно лунають. Ти моя! Ти моя! Ти моя! Ти моя, моя ясная мріє! Ще тепер пал в душі чую я, Насолодою серце п’яніє… «Ще твої я поцілунки…»
Ще твої я поцілунки На устах гарячих чую, А твої обійми душу Ще хвилюють молодую. Серце в грудях ще стукоче, Мов сполохана пташина, А в крові жаги й любові Ще бушує хуртовина. Ах, вогонь ти, моя люба, Вся із полум’я і страсти, Як солодко, щасно, хмільно У твої обійми впасти! На момент одним горінням Душі нашії займуться,