Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Одних сорок глузливий скрекіт Хрипів: «Іди і не вертай». Не знаю я, чи прийде вечір, Чи буде ранок ще коли, Щоб на мої похилі плечі Гірськими росами полив. Не знаю я… Я переміряв, Я стільки вже верстов пройшов… Розвіяв дні мої, як пір’я, І стер, як пару підошов. Пісня
Ой запали сніги та подули вітри, Заскрипіли морози, — Залишили в душі тільки пісні дві-три, – ваші пісні дві-три — Між житейської прози. Прогриміли бої, одгоріли вогні, Затягнулись кордони, — Не розбить ланцюгів ані вам, ні мені, – ой ні вам, ні мені — Не розважити дому. Ой засипались дні, одлетіли літа, Та затерлись дороги, — І про мене у вас вже ніхто не спита, – вже ніхто не спита — Ні брати, ні небоги. Одцвіли вже сади, одшуміла вода, Затуманились хвилі, — Був у мене один, що мене б і згадав, – може б часом згадав — Але він у могилі. Одлетів я мов лист, наче човен одбивсь, Заблукався як вітер, — І забув, де ходив, розгубив, що любив, – все згубив, що любив — Наче вихлюпав з відер. Василеві Стефаникові
Ми всі розбіглись од пожежі, Ми всі розбіглись, хто куди — І захищать мужицькі межі В неволі залишився – Ти. Визбируєш мужицькі сльози, Штихуєш муки у слова: На битій галицькій дорозі Сріблом покрилась голова.