Дві культури - Олександр Боргардт
Але, Ціолковський, це всього тільки романтична епоха космонавтики, епоха предтеч та пророків. Про щось справжнє могло йтися після Роберта Годдарда (1882–1945) та Фрідріха Цандера (1887–1933) з Ріги, які почали досліди з рідинними та твердопаливними ракетами.
Нова епоха інтеграції знань, набутих в цій галузі, та з теорією, — пов’язана з іменем українця Юрія Кондратюка (Олесь Шаргей, 1898–1942). Він був і практиком і теоретиком, а його видана 1929 книга “Завоевание межпланетного пространства” — не втратила значення й тепер. Він був сучасником відомого Германа Оберта з Меддьеша, але на відміну від нього — не дожив до втілення якогось зі своїх задумів. Та однак… Коли Дж. Кеннеді прийняв совєцький виклик у космосі, він пообіцяв, що його країна висадить людину на місяць ще до кінця десятиріччя (1960–1970), але тут є цікавим не факт висадки, а радше те, як це було досягнене.
За неповних сім років було перебрано та відкинуто багато проектів та варіантів. В кінці ж було прийнято, в майже незмінному вигляді проект давно померлого Юрія Кондратюка: вихід корабля на місячну орбіту, спуск та повернення спеціального модуля. При розробці останього теж були використані технічні ідеї Кондратюка. В російській пресі, запопадливій на будь–який “русскій пріорітєт”, — якраз про це чомусь і не написали.
Підкреслимо ще раз наведений факт. Ніщо не старіє так хутко, як технічна ідея, ви знаєте. І — все ж. Щоб ідею, та ще в такій галузі як космонавтика — було зреалізовано по трьох десятках років… В технічній галузі щось таке — своєрідний рекорд. Вже його одного — нам вистачило б із лихвою.
Засновник космонавтики загинув 1942 у “народном ополчєнії” під Москвою. Сформоване маршалом Жуковим, недосвідчене та погано озброєне, воно призначалося, головним чином, для нищення інтелігентів. В тому числі — й українців, яких особливо не любив генерал.
Але, Олесь Шаргей — він же Юрій Кондратюк, — був не один, і в цьому вся справа.
Після війни в ракетній індустрії зайняті, як навмисно, самі українці. Що за жарти долі: хоч би один росіянин (крім начальників, ясна річ). Перелічимо: С. Корольов, А. Люлька, конструктор ракетних двигунів
B. Глушко, винахідник крилатих ракет В. Чоломій… Гордість совєцької військової машини, ракети від СС-7 та по СС-18 — будував Михайло Янгель, — Микола Будник.
Нещодавно схвально пригадали останню — балістичну ракету “Зеніт”, яка — ніби: “на дєсять лєт опєрєжаєт” все, що є подібного в світі. А заразом пошкодували, що виготовлено її — який жаль, не в Росії, а на янгелівському Південмаші в Україні.
Оце вам — воістину російський пріоритет! — “русскіє запустілі спутнік, русскіє поднялі чєловєка в космос…” От, як воно треба в’їздити до безсмертя на чужій шиї!
Зауважимо, що Україна була країною глибоко селянською, не відзначалася, подібно до Англії, як країна механиків та інженерів, однак… Чи можна назвати в Росії інженерів та техників, рівних киянинові
C. Тимошенку (1878–1972)? Згадаємо тут і великого фізика Івана Пулюя (1845–1918) з Тернопільщини, що відкрив та використав проникаюче випромінювання на десяток років раніше К. Рентгена. Він був видатним інженером та будував перші електростанції (та до того — на змінному струмі!) в Австро–Угорщині. Був і першим учителем великого Ніколи Тесли.
Так, що ж нам сказати про нарід, який дав світові не тільки Шаргея, але й Пулюя? Випадковість? — одинокі генії? Але, майже одночасно народилися в нащих сусідів та родичів іще троє великих: словен Міхай Пупін (1854–1935), професор університету в Нью-Йорку, відомий всьому світові хорват Нікола Тесла (1856–1943) та Аврель Стодола в Словаччині (1859–1942), засновник теорії автоматичного регулювання. Значить — не випадок, просто — прийшов час.
З батьківщиною Авреля Стодоли пов’язані — до речі, ще двоє українських імен, відомих тепер світові. Це, насамперед, Енді Ворхол (Андрій Вархоль) - один з найбільш відомих сучасних художників–модернистів. Крім того, звідти ж походили емігранти, батьки американського космонавта Юджіна Сернана (Євген Чернян), що побував 1969 р. на Місяці.
* * *До “феномену чужих рук” слід цілком віднести й те, що навіть ініцийованою була російська культура, у багатьох своїх важливих галузях — прийдешніми.
Ця її особливість є, мабуть, унікальною та якось незрозумілою. Наче б то все було готове, все могло розпочатися, але — не починалося. Наче для цього початку мав прийти хтось чужий та щось там підштовхнути, показати, — “роби як я!”… Хтось, здається сам Ф. М. Достоєвскій, сказав: “все мы вышли из “Шинели” Гоголя…” Може це й перебільшення, може й не все вийшло з Гоголя, але його значення для сучасної російської прози та драматургії — важко переоцінити. Тому що в надто багатьох справах — першим був дійсно він. То він зрушив її, російську літературу.
Те ж, загалом, відбувалося й по інших галузях.
Ми знаємо в російській науці без сумніву велику постать М. В. Ломоносова (1711–1765), але — зауважимо це, російська наука починається радше з Леонарда Ейлера (1707–1783), а першим “русскім” математиком дійсно світового рівня — був все таки українець, М. Остроградський (1801–1862).
Важко заперечувати й той факт, що російське природознавство веде початок, єдино, з естонця Карла Ернста фон Бера (1792–1876).
Як Росія починається з українських колоній на півночі, так само російська класична музика завжди спиралася на музичні традиції України, на багатства українського музичного фольклору (за багатством в Європі з ним можна порівнювати, хіба що, еспанський), та навряд відбулася би без цього. Починається вона, навіть офіційно, з трьох українських композиторів та музиків — М. Березовського, А. Веделя та Д. Бортнянського. Перші двое померли відносно молодими та тому й дещо менше відомі. Березовський був доведений до самогубства. Артем Ведель насмілився вручити цареві Павлу І якесь прохання, що видалося тому “крамольним”, та був за його наказом заключений до божевільні
