Дві культури - Олександр Боргардт

Однако, нагадування В. Ф. Ерна вийшло до речі, і як він від чистого сердця дивується тому, що “в полудікой Малороссіі” (!) міг з’явитися великий філософ, то вже у виданій 1922 в Берліні досить повній “Истории русской философии” — Григорія Сковороду об’являють “отцом русской філософії” та “пєрвим русскім філософом”. Його пригородили до себе, однак, з порядним запізненням. В інших випадках господа вєлікоросси бували непорівнянно спритніші.

Однак, ця коротка історія вчить нас неминучому: нема й не може бути нічого українського, що згодом не стало би російським…

Але, продовжимо.

Ця особливість російської культури, її зробленість — значною мірою, чужими руками, особливо впадає у вічі в декотрих, зовсім уже парадоксальних випадках. Один із них — ми й роздивимося.

Перед 1917 роком російським патріотам якнайменше приходилося згадувати російську техніку, технічну творчість. Здавна вважалося, було добре відоме, що цей бік творчої діяльності — технічне винахідництво, — найменш властиве російському генієві. Всі знали та з тим мирилися — немає в світі народів, перших в усьому; та ні найменшого галасу з цього приводу не здіймали.

Але, коли до влади в країні після 1917 року прийщли соціал — імперіалісти, більшовики, то вони — як пам’ятаєте, грунтуючись на цьому факті технічної (а слідом — і наукової, тому, що першоджерело є саме тут) відсталості царської Росії від Заходу — і зчинили весь цей бум з п’ятирічками та індустріалізацією — “превратим Россию крестьянскую — в Россию пролетарскую!” Зовсім як тоді — 1917 “превратим войну империалистическую — в войну гражданскую!” Та, що б ви думали — перетворили, одне й друге. В останьому випадку щоб потім знову вести війни імперіалістичні; діалектика, що ж ви хочете.

Час рухався, більшовики виграли свою єдину (на щастя!) імперіалістичну війну та почули себе міцно в седлі. Не було більше потреби підставляти на видні посади євреїв, хитро розраховуючи, що поки на них — як там щось, обернувся б весь гнів природно антисемітського народу, — самим тим часом можна буде зникнути; прихопивши дещо на чорний день. Роки 1946–1953 стали з цієї причини роками великого патріотичного натхнення, — нарешті можна обійтись без євреїв! Отже, геть мерзенних “космополітов” (єврейської національності), геть уклінство (перед Заходом). Хай живе “отєчєствєнний пріорітєт”!

Ви скажете, ясна річ, що ідея загального пріоритету протирічить, в першу чергу, ідеї загальної відсталості царської Росії, з причини якої більшовикам і пришлося зробити революцію та провести деінтелігентізацію, індустріалізацію та колективізацію країни. Все так, але… відсталість була потрібною для одного, а це — зовсім для другого. Одне слово, ще один приклад первісного, дологічного мислення, про яке йтиметься далі.

Або, як казав один викладач марксизму–ленінізму: “Що це? — протиріччя, плутанина? Ні, — діалектика!” Пріоритет віднині належало відшукувати повсюди, в будь–якій можливій галузі людської діяльності. Пріоритетові в техниці була присвячена книга напівшарлатана, напівманіяка В. В. Данілєвского — “Русская техника”. В передмові до неї тоді (1947) писалося:

"Русская техника" дала широким кругам советских читателей богатейшие материалы, показывающие, как все отрасли техники и технических наук были обогащены творчеством сынов великого российского народа. Творчество русского народа и его первенство в выдающихся открытиях и изобретениях впервые предстали во всем величии.

Це написав (ніхто не повинен стати забутим!), такий собі академік Б. Юрьєв, що винайшов “вертолёт” у нас, та далеко пізніше від іспанця Хуана ла Сієрва, який першим прийшов до ідеї машини з гвинтом зверху. Та й подальші російські машини, які вже й насправді літали, були один до одного займані з американських прототипів. Однак, і він десь там був підгодований Сталінською премією. Для нас у цих двох реченнях усього й важливі півдюжини слів: “все” (галузі техніки та технічних наук), а також — “сынов великого русского народа”; отже, за задумом — росіян.

Розумію, все це схоже на чисту паранойю, але ж, і відстоювати серйозно російську ідею здатний тільки й єдино — параноїк. Тому що в Росії, поки можна прослідкувати її історію, жодна людина, з будь–якого покоління, — ніколи не жила достойним людини життям. Дійсно, нагадаємо: вона або ставала жертвою несправедливості, або сама творила її; або — в кращому випадку (та, чи дійсно так?), — байдуже спостерігала як та несправедливість твориться. Позиція — не більш достойна. Так було, так є сьогодні. Отже, самі подумайте, яка ж людина при здоровому розумі…

Але, повернемося до безнадійно запаленого пріоритету.

Історія та Провидіння, що її спрямовує — не чужі жарту, хоч не всі та не завжди це помічають. Наведемо класичного прикладу. За Н. С. Хрущова совєти запустили були до космосу першого супутника, першу собаку, першу мавпу та першого співвітчизника, необережно та нерозсудливо кинувши виклика США. Ті відповіли на це обіцянкою Дж. Кеннеді (якої й було своєчасно виконано), — висадкою на місяці та створенням прогулянкових “шаттлів”. Все це повинно було поставити на місце більшовицьку хамлоту, але… Зовсім вже необачний Л. Брєжнєв переніс цей безглуздий виклик у військову галузь та цим зліквідував, кінець кінцем, і Совєцький Союз, надірвавши його сили.

Але, що ж ми бачимо, звертаючись до совєцького пріоритету в космосі? А бачимо ми дещо дуже цікаве.

Хто ж вони були, оті “сыновья великого росийского народа”, що вивели країну до космосу? Росіяни? — далебі, дослівно: жоден.

Російську космонавтику прийняте починати з народовольця Н. Кибальчича, корінного та чистого украінця, який був стурбований не стільки “освобождєнієм Россії”, скільки звільненням України від цієї останьої. Він, перед смертю, накидав у камері щось там на хлаптику паперу, але — облишмо це. Чимось подібним, хлаптиком паперу як пріоритетом, здатний серйозно займатись лише звихнутий розум якого–небудь Данілєвского.

Початок російської космічної ідеї тому й виводиться від поляка К. Е. Ціолковского (1857–1935), якому й приписують найбільш тривіальні (а іноді, зрідка, й нетривіальні) ідеї в цій галузі. В цьому, щоправда, з ним сильно конкурував його одногодок, мало відомий