Дві культури - Олександр Боргардт

Подумаємо. Що російська мова Леніна була поганою, а відтак і не літературною, — в стані переконатися на власні очі будь–хто, розкривши на будь–якій сторінці будь–який том його всім остогидлих “творів”. Мова Сталіна була набагато кращою, але… В молоді роки він був непоганим поетом та його вірші ввійшли навіть до грузинської, чи то антології, чи то хрестоматії, та ще тоді, коли про революціонера Сталіна ніхто ще й не чув. І це — велика честь, віддамо йому належне. Але, ці вірши написані грузинською мовою, а тут мається на увазі “вєлікій русскій язик”. Слід ствердити, що він так і не став для Сталіна рідним. Він розмовляв російською з помітним грузинським акцентом, та хоч і вільно писав нею, але… Його писемна російська мова є цілком літературною, але є дещо спрощеною, що постійно видає її недосконале знання.

Отже, писати, те що написав Ан. Тарасенков можна було б хіба свідомо… Скажемо — брешучи. А як це сказати, подумайте, на “вєліком русском язикє”? — “лжа, лгая, лгя”? — чи може “вря? От вам і мова! — скільки ж в ній саме таких дірок! Отже, або брешучи свідомо, або — не при здоровому глузді.

Але, ось і вона — паранойя!

В наше время русский язык стал носителем величайших идей человечества — идей партии Ленина-Сталина, идей самой передовой философии, самой передовой науки, и потому получил невиданное ранее распространение. Русский язык приобрел ныне особо выдающееся мировое значение. Писатели многочисленных народов СССР и стран народной демократии обращаются к сокровищнице русского языка, черпая из нее великое множество живых примеров того, как наиболее совершенно выразить мысли и чувства своего народа. Учась у великих писателей русского народа, писатели национальностей Советского Союза способствуют росту и развитию своих языков.

Ось воно, — знайте нас! — нарешті запанувала справедливість, що так давно барилася: ми — вчителі всього світу (особливо — як йому треба жити!), а “русскій язик пріобрєл нинє” не просто собі “видающєєся значєніє”, але — бери вище, — “особо видающєєся міровоє значєніє”! От, такі справи. От така вона — ксенофобна російська паранойя.

Серед сучасних, як би це сказати? — давайте навмисно використаємо всю могутність мови російської, — “споспешествователей” (ну, як слівце? — чи не дійсно “вєлікій язик”?) цієї мови, першим після двох згаданих “вождів”, — і зустрічаємо засновника та предтечу російської “пролетарської” літератури — самого М. Горького (1868–1936).

Не випадково, що він названий тут зразу після Леніна та Сталіна. Він був тим, хто хоч і поганенько писав, але відмінно умів влаштовувати власні, особисті справи. Не дарма ж він, перебігши до більшовиків, надбав для свого проживання на батьківщині — дім мільйонера Рябушинского, один із найбільш розкішних у Москві. А тому, ось як він відкривав “І Всєсоюзний съєзд совєтскіх пісатєлєй”.

Мы выступаем в стране, освещенной гением Владимира Ильича Ленина, в стране, где неутомимо работает железная воля Иосифа Сталина.

Ціллю цього сталінського збіговиська “інжєнєров чєловєчєскіх душ”, а простіше кажучи — всіх совєцьких літературних “нєдотикомок”, — було (як звичайно) згуртувати їх всіх у хорі мавпячої злобливості, озлобленості проти людини та людства. Як цілком слушно зауважив теж там Вс. Іванов, абсолютно бездарний автор “Бронепоезда”, чи чогось там такого:

Совсем недалеко от нас стоит старый капиталистический мир. И мы гордимся тем, что наша все более растущая партийность заставляет нас, научает нас, поддерживает нас в том ожесточении, в той непрерывной злобе, с которой мы смотрим на этот древний мир.

“Древний мир”… Це вам уже не “жідішкі і полячішкі”… А не пройшло й ста років!

Нагадаємо, що “старий капіталістіческій мір”, — це все останнє людство, та антилюдська, мавпяча злість до нього, — є тепер та надалі — вищою можливою доблестю. Партійністю. Якщо десь у світі існує ще ідіот, який має сумніви в тому, що більшовики в Росії були ядром антилюдства, — то це є вичерпною відповіддю йому.

Отже, перші за значенням для російської мови, це — природно, Ленін та Сталін. Але хто ж третій? От, третій, як повідомляє нас Ан. Тарасенков, — це М. Горькій, тому що:

Опираясь на неисчерпаемое богатство языка русских писателей классиков, Горький одновременно был великим новатором, отразившим то новое, что внесла в русский язык революция. Широко известны многочисленные статьи Горького о языке ряда писателей — статьи, в которых он неустанно боролся за кристально ясную, реалистическую форму, за подлинный русский литературный язык.

Добре. От і давайте, придивимося до нього ближче, до цього знавця російської мови. А чи такий він вже її знавець?

В багатьох європейських мовах приходиться надавати першорядного значення дієслову “бути”; неминуче, дієслово дійсно важливе, годі й казати. З вивчення вживання цього дієслова і починаються звичайно російські граматики, та ще з часів українця Мелетія Смотрицького, який вперше навчив доблесних “россов” грамотно спілкуватися власною мовою.

В німецькій, наприклад, це виглядає так: ich bin — я є, du bist — ти є, er ist — він є; далі йде множина, відповідно: wіr sind — ми є, іhr seid — ви є, sie sind — вони є. В українській, як бачите, все це спрощене до одної форми. Але в російській — трошки інакше, а саме: тут буде — “они суть”. Хоч і велике спрощення порівняно з німецькою, але дещо складніше, ніж в українській. А тепер заглянемо до Горького, але — не в його видане, а краще до листів. Тому що видане править який не є редактор та коректор, а от — листи… Візьмемо книгу, хоча б С. Н. Сергеева–Ценского, “О художественном мастерстве”, Симферополь., 1956, де цитується ряд листів до нього від М. Горького. Читаємо:

Его новая религия суть не что иное как отчаянная и совершенно неудачная попытка рационалиста, склонного к мизантропии, освободиться от рационализма, который