Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Стигнуть межі, а на вежах пльоска льот, Бурями на скло прозоре б’ється льод. Пропливають чужоземці кораблями в ніч, Глухо поза баштами гуде майбутня січ. І снага смуглява перетворюється на вино, Світове і весняне об’єдналося в одно. Десь Алі вернувся нареченої шукать, Стружками розсипалася міць мідяних ґрат. Пісню буйну, пісню про майбутню височінь, Вигукнули вежі для холодних снігових склепінь. Манометр
На дибу взято села. А міста на мідяні тимпани грають і титанічний круг розхитують у буряному непокою сили. Ведичні терези повисли над часами. Обезуміло в румби рве стріла, тарелі там і тут, — плигають гумові літа і об залізні мури б’ються. Харків
Розкинулося місто між горбами. Пливе аулом ген аж ген, до небосхилу, — там металеві дамби й бомби багряно покололи обрій. Розкинулося місто: табор: де гноми перетворюються на титанів. Де землю взято в металеві дуги, в залізний крик. Літня ніч
Липнева ніч, липнева ніч ходила, Збирала ягоди в саду. Вона в кущах в сліпих кущах перстами шелестіла, і лляла тінь в гущавину. Лежала тінь, лежала тінь над садом, Хитала полог синій верховин. А шкляний місяць