В серце Небесних гір - Михайло Тимофійович Погребецький

Майже п'ятнадцять років тривала ця подорож. Повернувшись у Китай, Фа Сянь видав книгу про свої спостереження в країнах, де він бував. У цій книзі подано також багато географічних відомостей.

Через двісті років після подорожі Фа Сяня, у 629 році, в Центральну і Середню Азію і, головним чином, в Індію вирушив знаменитий китайський мандрівник Сюань Цзян. Він перетнув гарячі пустині, «відшукуючи, — як пишуть біографи, — шлях по купах вимерлих тварин», і, нарешті, вийшов до величезних гір, що загородили йому шлях. Це були «високі засніжені гори Тянь-Шаню.

«Від створення світу тут назбиралося снігу, який перетворився в льодові брили, що не тануть ні весною, ні влітку. Гладкі поля блискучого твердого льоду тягнуться в безмежність і зливаються з хмарами. Шлях часто пролягає між навислими з обох боків льодовими піками і через високі льодові маси. Проходять цими льодами з великими труднощами і великими небезпеками, під постійними поривами різкого вітру і снігового вихору, так що навіть у теплому взутті і хутряному одязі холод пронизує до кісток. Немає сухого місця, щоб лягти чи поїсти. І їжу варити, і спати доводиться на льоду. Ті, що йдуть цією дорогою, не повинні носити червоного одягу і голосно кричати. Той, хто забуде ці застереження, може зазнати всяких лих. Тут важко вберегтися від смерті…»

Так описують Тянь-Шанські гори біографи Сюань Цзяна.

Пройшовши вздовж південних схилів Тянь-Шаню, мандрівник перебрався через його хребти на північ. Потім через хребет Терскей-Алатау[21] він проник до озера Іссик-Куль. Шлях був дуже важкий. З чотирнадцяти супутників Сюань Цзяна тринадцять загинуло від нестатків та небезпек.

Після закінчення подорожі мандрівник опублікував у Китаї свої спостереження у відомій книзі «Записки про країни Заходу». Судячи з цієї книги, Сюань Цзян був допитливим і дуже сумлінним спостерігачем. Недарма Северцов[22], відомий дослідник Середньої Азії, називає його «прозорливим китайським ученим». Спостереження Сюань Цзяна, безумовно, дуже цікаві.

Але справжнє наукове відкриття Тянь-Шаню починається з подорожі в «загадковий Небесний хребет» російського вченого Семьонова, якого пізніше почали звати Тянь-Шанським[23].

«Особливо вабив мене до себе, — писав Семьонов, — самий центральний з азіатських хребтів — Тянь-Шань, на який ще не ступала нога європейського мандрівника… Проникнути в глиб Азії, на снігові вершини цього недосяжного хребта… ось що здавалося найпринаднішим для мене подвигом».

У 1856 році Семьонов першим з європейців проникає до східного, а потім і до західного берега озера Іссик-Куль, а ще через рік перетинає хребет Терскей-Алатау і відкриває для науки річку Нарин — верхів'я Сир-Дар'ї, а також верхів'я Сариджасу — основної притоки великої ріки Тарім.

Книга Семьонова-Тянь-Шанського «Подорож у Тянь-Шань» вперше була видана лише в 1946 році, майже через дев'яносто років після його подорожі.

Читаючи цю книгу, я згадував знайомі місця, де побував знаменитий мандрівник, і переконувався, що географічні дані Семьонова-Тянь-Шанського не втратили свого значення і понині.

Його погляд — погляд допитливого і талановитого дослідника — нічого не випускав з поля зору. Йому справді вдалося, як образно пише він сам, «підняти непроникну до цього часу завісу, що закривала на протязі тисячоліть снігові вершини Тянь-Шаню».

У 1886 році Російське Географічне товариство з ініціативи Семьонова та Мушкетова[24] — відомого геолога-мандрівника по Середній Азії і Тянь-Шаню — організувало експедицію до Хан-Тенгрі. Керував нею гірничий інженер Ігнатьєв. Ця експедиція вперше дійшла до верхів'я долини Інильчек.

Згодом, у 1889 році, центральний Тянь-Шань та його долини Інильчек і Каїнди відвідали угорські зоологи Георг Альмаші і Штуммер Траунфельс, а ще через рік сюди приїжджає італійський альпініст Чезаре Баргезе, доктор Брокерель та відомий альпійський провідник Цубріген. Побачивши надзвичайно красиву піраміду Хан-Тенгрі, вони хотіли спробувати зійти на її вершину, але через труднощі підступу не змогли цього зробити.

На початку XX століття досліджувати Тянь-Шань вирушив відомий німецький географ і альпініст Готфрід Мерцбахер. У 1902 році його експедиція працювала в центральному Тянь-Шані, а в 1907 році — в межах китайської частини Тянь-Шаню. Досвідчений високогірний мандрівник Мерцбахер за короткий час пройшов ряд дуже високих місць Тянь-Шаню і по льодовику Південний Інильчек близько підійшов до підніжжя Хан-Тенгрі. Що ж до сходження на вершину Хан-Тенгрі, то він вважав це неможливим. Мерцбахер твердив, що вершина Хан-Тенгрі недоступна, що взагалі «високі вершини Тянь-Шаню — непридатне місце для задоволення альпіністського запалу».

Вивчення Тянь-Шаню великою мірою утруднювалось через відсутність топографічних карт. У 1912 році Туркестанський військовий округ почав топографічну зйомку центрального Тянь-Шаню.

Це була грандіозна робота, яка вимагала величезних зусиль. Топографам доводилося підніматись на високі гребені, переходити льодовики, перебиратися через гірські ріки, переносити на собі важкі і громіздкі прилади. Ніякої альпіністської підготовки вони не мали, і в тих місцях, куди не вдавалося проникнути, провадилася лише окомірна зйомка з великих відстаней.

І все-таки, незважаючи на ці труднощі, топографічною зйомкою був охоплений весь центральний Тянь-Шань. Винятками були плани тих місць, куди топографи зовсім не могли пробратися. Ці плани заповнювались неточно, за даними опитування киргизів-мисливців, або залишалися незаповненими.

Свій звіт про роботу в горах