В серце Небесних гір - Михайло Тимофійович Погребецький
Тянь-Шань — китайське слово. В перекладі на нашу мову воно означає Небесні гори. Вкриті вічним снігом вершини їх ніби злетіли в голубі простори неба. Може, тому й назвали ці гори Небесними…
І ось перед нами країна Небесних гір. Пасма їх починаються в Казахстані невисоким хребтом Каратау, тягнуться на схід на дві з половиною тисячі кілометрів і закінчуються далеко в межах Китаю, в пустині Джунгарського Гобі, хребтом Карлик-таг.
Хребти чергуються з глибокими міжгірськими западинами і улоговинами, заповненими водами озер Іссик-Куль, Сонкель, Чатиркель.
Чим далі від Каратау на схід, тим стрімкіше піднімаються аж за хмари вершини Тянь-Шаню. Біля самого китайського кордону висота їх понад сім тисяч метрів над рівнем моря. Ось тут, серед найбільших вершин Тянь-Шаню, і стоїть, гордо піднявши голову, вершина Хан-Тенгрі, до якої прямувала наша група.
На схід від Хан-Тенгрі широкі хребти центрального Тянь-Шаню перетинає Меридіональний хребет[12]. Він тягнеться з півночі на південь і біля верхів'я льодовика Інильчек змикається з Кокшаал-Тау, найпівденнішим і найвищим з хребтів Тянь-Шаню. Ці хребти — Кокшаал-Тау і Меридіональний — поділяють (перший на півдні, другий на сході) Тянь-Шанську гірську країну на дві частини: радянську і китайську. Радянський Тянь-Шань значно ширший, вищий і більш розгалужений, ніж китайський.
Небесні гори знаходяться на тій самій широті, що й вічнозелені субтропіки нашого Чорноморського узбережжя або середньої та південної Італії.
«Але чому ж тоді такі відмінні ці місця?» постає питання.
Справа в тому, що чорноморські субтропіки дихають вологою теплого моря; Італія розташована близько від Атлантичного океану і омивається трьома морями.
А Тянь-Шань піднімається в центрі найсухіших областей найконтинентальнішого з усіх материків світу, віддалений від океанів тисячами кілометрів.
Його оточують пустині. Одні з них розкинулись піщаними морями, на яких, ніби високі мертві хвилі, набігають одно на одне пасма барханів; другі лежать під похмурим покривом розжареного від спеки щебеню; треті виблискують на сонці солончаками; четверті вкриті товстою потрісканою глиняною корою.
Колись на місці цих пустинь були западини. З часом вони заповнювалися піском і щебенем. Це відбувалося дуже давно, ще в так званому четвертинному періоді[13]. Танули льодовики, заповнюючи гірські долини, і талі води несли зруйновані, крихкі породи в передгір'я та улоговини.
Руйнування гірських порід ще й досі триває. Воно безперервне. В цьому процесі руйнування, який ніколи не припиняється, злагоджено діють сонячна спека і нічні морози, сили вітру і потоків води, тварини і рослини.
Гірські ріки, що мчать по крутих схилах і порогах, підточують свої річища та береги. Обвалюються підмиті скелі, падають уламки гірських порід, розбиваючись на дрібні осколки, а вода і вітер перетворюють їх у щебінь. Річки несуть цей щебінь у низини, де дмуть шалені вітри. День за днем, рік за роком виноси гір перетворюються на дрібнесенькі зерна піску.
Налітає вітер, піднімає тонни піску, кружляє його вихорами, переносить на величезні віддалі, а потім, ущухаючи, збирає дрібний пісок у барханні пасма пустині…
Є в Азії й інші пустині, що виникли на тому самому місці, де колись були гори. Скельні гірські кряжі поступово руйнувалися, вивітрювались. Залишки цих кряжів подекуди ще вціліли і видніються серед пісків пустині, мов кам'яні острівці, схожі на вежі, на мури старовинних фортець, на дивовижних химер.
Вітер день і ніч точить їх і не припинить своєї роботи, поки не зітре в пісок ці останні залишки скель.
Пустині і напівпустині, які оточують країну Небесних гір, не знають дощу. Жодна краплина не падає на пересохлу землю. Тільки іноді промайне під блискучим небом прозора, мов павутиння, хмарка і тут же розтане в немилосердному промінні сонця…
Де ж серед гарячих пустинь і сухих степів узялося так багато снігів і льодовиків Тянь-Шаню? Як виникли тут бурхливі багатоводні ріки?
Більшість вітрів, які гуляють над рівнинами Середньої Азії, мають дуже мало вологи. Східні і південні зітри, що віють з Центральної Азії через хребти Тянь-Шаню, приносять з собою тільки спеку пустинь. Північні вітри втрачають вологу ще на далеких підступах до Середньої Азії.
Тільки з заходу надходить вологе дихання Атлантичного океану, Середземного, Чорного, Каспійського і Аральського морів. Шлях вітрів, які несуть випарування цих морів, пролягає в холодних шарах атмосфери на висоті трьох тисяч, а то й більше метрів над рівнем моря і ніде в межах Середньої Азії не знижується. Волога на такій висоті перетворюється в малесенькі кристалики. Досягнувши хребтів Тянь-Шаню і Паміру, ці кристалики лягають на гребені та схили гір снігом і памороззю. На перших, нижчих відрогах Тянь-Шаню сніговий покрив тонший. Велика частина вологи іде звідси далі на схід понад гребенями гір або витягується широкими коридорами міжгір'їв у саму глибину гірської країни, до найвищих вершин Тянь-Шаню. Там, на схилах цих вершин, відкладаються велетенські запаси снігу[14], з якого утворюються могутні льодовики Небесних гір.
Гори Тянь-Шаню — гігантський резервуар вологи, що дає життя безводним