В серце Небесних гір - Михайло Тимофійович Погребецький

хмарою. Їх не видно. Але ще позавчора ми милувалися зі схилу Хан-Тенгрі однією з цих вершин. Схожа на величезну шапку, вона нібито увінчала весь хребет і явно тяжіла над усіма висотами на південь від Хан-Тенгрі. Промайнула думка, що ця невідома вершина, мабуть, може навіть суперничати по висоті з Хан-Тенгрі.

Що ж це за вершина? Ми вважали, що вона знаходиться на території Китаю. Але чому ніхто з дослідників досі не згадував про неї?

Тільки значно пізніше виявилося, що наші припущення були небезпідставні.

У 1943 році аерофотозйомка визначила, що всього за п'ятнадцять кілометрів на південь від Хан-Тенгрі, в хребті Кокшаал-Тау, знаходиться вершина висотою 7439 метрів, тобто на 444 метри вища за Хан-Тенгрі. Це та вершина, яку ми знаємо тепер під назвою Перемога.

З боку Хан-Тенгрі і з льодовика Інильчек вона нагадує приземкуватий зрізаний купол, в той час як Хан-Тенгрі звертає на себе увагу своєю сміливою формою гостроверхої піраміди, спрямованої в небо. Ось чому, очевидно, дослідники так довго не помічали цієї вершини.

Та все це нам стало відомо через дванадцять років.

А поки що… Поки що ми уважно розглядаємо величну панораму гір. Але хмари скоро закривають то один, то другий кусок чудової картини…

Значить, затримуватися нічого. Пора вирушати назад.

Чи треба розповідати про цей шлях? Він був ненабагато кращий, ніж підйом. Ті ж круті обледенілі схили, ті ж небезпеки, те ж напруження всіх сил. Але як би там не було, а на другу добу ми вже були на нашій базі під Хан-Тенгрі. Тут нікого немає, ми знаємо, що товариші пішли вниз, але самі йти більше не можемо. Настає реакція. В стані неймовірної втоми ми цілу добу відлежуємося. Правда, сили від цього не відновляються. Даються взнаки сотні різних подряпин і синяків, на які ми не звертали уваги при підйомі і під час спуску. Особливо турбують приморожені пальці ніг.

І все ж треба йти. На другу добу спускаємося нижче і по дорозі зустрічаємо посланих по нас коней.

Товариші поздоровляють нас з великою перемогою, але з делікатності не розпитують про шлях. Вони знають — прийде час, і ми самі розповімо про все докладно. А взагалі… що ж, взагалі нічого й розповідати, — хіба не говорить про це наш вигляд?

Тільки на головній нашій базі, біля піка Нансена, ми трохи очунюємо.

Після льодового холоду ми безмежно раді веселим зеленим лужкам, мохнатим ялинам, сонячним дням у теплій долині і вогнищам, біля яких так приємно посидіти в колі товаришів, коротаючи вечірній час у бесідах, заповнених спогадами, передбаченнями, планами на майбутнє…

— А пам'ятаєте, — каже Вася Головко, — що нам пророчили?

— Ще б пак! — вигукує Тюрін. — Костнера пам'ятаєте? «… російська експедиція не досягне вершини…»

— Я ж казав, що ці погляди про недоступність Хан-Тенгрі будуть розбиті, — зауважує Шиманський.

Так, тепер уже ніхто не скаже, що Володар неба непереможний, його перемогли радянські альпіністи, і ця перемога визнана була в усьому світі. Той самий німецький журнал, який колись надрукував сумні пророцтва Костнера, згодом вмістив докладний опис сходження. «Троє українців можуть з повним правом гордитися своїм успіхом, — писав він. — Це перша велика альпіністська справа в малодослідженому Тянь-Шані».

Розділ IV
УКРАЇНСЬКА КОМПЛЕКСНА ЕКСПЕДИЦІЯ
ДРУГИЙ МІЖНАРОДНИЙ ПОЛЯРНИЙ РІК

Минула осінь, за нею зима. Повернувшись із Тянь-Шаню, ми обробляли матеріали експедиції і, — ніде правди діти, — мріяли про нову поїздку. Суворі Небесні гори невтримно вабили нас до себе.

Мрії наші незабаром збулися. На Україні в той час існував спеціальний Комітет сприяння Українській експедиції в центральний Тянь-Шань. От якось у травні викликають мене в цей комітет. Приходжу. Мені показують нещодавно одержаний лист.

СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК

КОМІТЕТ ПО ПРОВЕДЕННЮ ДРУГОГО МІЖНАРОДНОГО

ПОЛЯРНОГО РОКУ

№ ПГ-91 11 травня 1932 р.

Українська експедиція в центральний Тянь-Шань (експедиція M. Т. Погребецького) з 1929 по 1931 рік проводила дослідження в льодовиковому басейні масиву Хан-Тенгрі, досягнувши недосліджених областей у верхів'ях Інильчека.

У плані робіт Другого Міжнародного полярного року стоїть вивчення сучасного оледеніння центрального Тянь-Шаню, внаслідок чого було б надзвичайно цінним продовження робіт названої вище експедиції в цьому році, з завданням дослідження верхів'їв Баянколу, Інильчека, Каїнди і Кой-капа.

Робота Української наукової експедиції була б зв'язана з роботами Другого міжнародного полярного року у верхів'ях ріки Нарин (експедиція С. В. Калесника)…

Голова Комітету Вангенгейм.

Ще у 80-х роках минулого століття вчені-геофізики прийшли до висновку, що метеорологічні дослідження слід проводити в якнайбільшому числі місць земної кулі в один і той самий час і за одним і тим самим планом і методом.

Перші такі міжнародні дослідження проводилися з 1882 по 1883 рік у полярних областях. Міжнародне метеорологічне об'єднання вирішило повторювати їх раз у кожні п'ятдесят років. Цей річний період міжнародних геофізичних робіт назвали «Міжнародний полярний рік».

У 1932 році, через п'ятдесят років після перших міжнародних геофізичних досліджень, почалися роботи Другого Міжнародного полярного року.

Ці роботи були підпорядковані двом практичним завданням, що давно хвилювали людство: завчасному визначенню погоди і розшукам способів змінювати клімат. Для розв'язання такого грандіозного завдання, як зміна клімату, вчені ще не знайшли необхідних засобів, хоч наполегливо шукають їх. Що ж до визначення довгострокових прогнозів, то тут наука пішла