Рука Оберона - Роджер Желязни

Все це знову змусило мене прикидати, що сталося з Брандом. Може, Фіона або Блейз нарешті добралися до нього, може, він спробував здійснити намічені вбивства наодинці і зіткнувся з контрударом, а потім був вкрадений своєю наміченою жертвою через Карту? Може, до нього якимось чином дісталися його старі союзники з Двору Хаосу?

Може, його зумів, нарешті, наздогнати один з його сторожів з Вежі зі шпорами на руках? Або все було, як я припустив Жерару — випадкове самопораненя в нападі люті, а слідом за ним роздратовану втечу з Амбера, щоб поміркувати і замислити змову десь в іншому місці?

Коли з єдиної події піднімається так багато питань, відповідь рідко досягається чистою логікою. Однак, я повинен був розсортувати можливості, щоб було до чого звернутися, коли спливуть нові факти. Водночас я уважно обдумав все, що він мені розповів, розглядаючи всі твердження у світлі того, що я тепер знав. За одним винятком, в більшості фактів я не сумнівався. Він побудував їх дуже розумно, щоб цю споруду можна було так просто перекинути, але, втім, він мав і багато часу на обдумування всіх деталей.

Щось приховане вмілим відведенням в сторону було в самій його манері викладати події. Його недавня пропозиція практично запевнила мене в цьому.

Стара стежка бігла, розширювалася, знову звужувалася, повернула на північний захід і вниз, у все густіючий ліс. Ліс, який дуже мало змінився. Здавалося, це була та ж сама стежка, по якій один юнак поскакав століття тому, просто заради чистого задоволення випробувати це величезне зелене царство для переходу у Відображення.

Добре б знову проробити це без жодної іншої, ніж ця, причини.

Приблизно через годину я порядком заглибився в ліс, де дерева були величезними темними вежами. Єдине сонячне світло, що я вловлював, попадалося, немов гнізда феніксів на їх самих верхніх гілках. Завжди волога, сутінкова м'якість згладжувала контури пнів, колод і замшілих каменів. Ось перескочив через мою стежку олень, не довірившись відмінному укриттю в густому підліску праворуч від стежки.

Навколо мене звучали пташині ноти, іноді дуже близько. Зрідка мені попадалися сліди інших вершників, деякі з них були зовсім свіжими, але вони недовго залишалися на стежці. Колвір зовсім зник з очей, і вже досить далеко.

Стежка знову піднялася, і я зрозумів, що скоро досягну вершини невеликого гребеня, проходу між валунами, і далі стежка знову піде під ухил. Коли ми піднімалися, ліс трохи порідшав, поки, нарешті, мені не випала можливість частково побачити небо.

Воно збільшилося, коли я продовжив шлях. Діставшись до вершини, я почув далекий крик мисливського птаха.

Поглянувши вгору, я побачив великий темний силует, що кружляв високо наді мною. Я поспішив повз валуни і труснув поводами для різкого прискорення, як тільки шлях очистився. Ми припустили вниз, їдучи знову під покрив великих дерев.

Птах закричав, коли ми були вже під деревами. Ми забралися в темінь, в сутінок, без пригод. Після цього я поступово уповільнив біг і продовжував прислухатися. Ця частина лісу була значною мірою такою ж, як і та, що ми залишили за гребенем, за винятком невеликого струмочка, до якого ми виїхали і деякий час скакали паралельно йому, поки не перетнули на дрібному броді.

За ним стежка розширилася і з півкілометра зверху просочувалося трохи більше світла. Ми проїхали майже достатню відстань, щоб я міг почати ті маніпуляції з Відображенням, які приведуть мене до стежки, що тяглася по Відображенню Земля, місцем мого колишнього заслання.

І все ж починати тут буде важко, краще подалі.

Я вирішив вберегти себе і коня від зайвої напруги, проїхавши трохи далі для легшого початку. Адже не відбулося нічого раптового чи загрозливого для мене. Птах міг бути бути просто диким мисливцем.

Лише одна думка занепокоїла мене, поки я їхав.

Джуліан…

Арден був заповідником Джуліана, патрулювався його єгерями, переховував у всі часи кілька таборів його військ — внутрішню прикордонну охорону Амбера — як проти природних вторгнень, так і проти того, що могло з'явитися на межі, де починалися Відображення.

Куди зник Джуліан, коли він так раптово покинув палац в ніч замаху на Бранда? Якщо він бажав просто сховатися, йому не було необхідності бігти далі Ардена. Тут він був сильний, мав підтримку своїх людей, пересуваючись в царстві, відомому йому краще, ніж будь-кому іншому з нас. Цілком можливо, що зараз він був зовсім недалеко: він любив пополювати. У нього були свої пекельні гончаки, свої птиці.

Півмилі, миля…

Ось тут-то я і почув звук, якого більше всього побоювався.

Пронизуючи тінь і зелень, долинули звуки мисливського рогу. Вони лунали з деякої відстані позаду мене і, по-моєму, ліворуч від стежки.

Я пустив свого коня в галоп, і дерева по обидва боки замиготіли, зливаючись в єдину масу. Стежка тут була прямою і рівною. Цим ми з конем і скористалися.

Потім я почув позаду себе рев, свого роду глухий грудний кашляючий звук, підтриманий масою резонуючого легеневого простору. Я не знав, що його видавало, але явно це була не собака. Навіть пекельні гончі не видавали таких звуків. Я швидко озирнувся, але погоні не було видно, так що я зберігав тишу і трохи поговорив з Барабаном.

Через деякий час я почув тріск в лісі праворуч від мене, але рев не повторився. Я знову кілька разів озирнувся, але не зумів розібрати, що викликало моє занепокоєння.

Незабаром після цього я знову почув ріг, набагато ближче, і на цей раз йому відповіло рявкання і гавкіт, щодо яких я не міг помилитися. Наближалися пекельні гончаки — швидкі, сильні і злобні звірі, знайдені Джуліаном в якомусь Відображенні і навчені для полювання.

Я вирішив, що саме час починати перехід. Амбер навколо мене був ще сильний, але я як можна краще налаштувався на Відображення і почав рух.

Стежка стала звиватися вліво і, коли ми мчали по ній, дерева по обох сторонах зменшилися в розмірах і відступили. Ще один поворот, і стежка повела нас через галявину, метрів двісті у поперечнику. Я підняв голову і побачив, що ця клята птиця все ще кружляла, тепер набагато ближче, досить близько, щоб бути захопленою в Відображення разом зі мною.

Це було складніше для мене. Я хотів мати відкритий простір, щоб розігнати свого коня і вільно махати мечем, якщо справа дійде