Піраміда Сонця - Олександр Петрович Ємченко

До Сонячної системи входять Сонце, 9 великих планет разом з їхніми 40 супутниками, понад 100 000 малих планет, близько 1011 комет, а також незліченна кількість дрібних метеоритних тіл у поперечнику від 100 метрів до мізерно малих пилинок.

Без вивчення астрономії ми не можемо нічого оцінити ні в історії людства, ні в історії Всесвіту.

Художник С. М. ЖЕЛЕЗНЯК

© О. П. Ємченко, 1991

© Ілюстрації. С. М. Железняк, 1991

Пер аспера ад астра! Через терни — до зірок!.. Так говорили у давнину. Так говоримо і ми сьогодні, проникаючи у незвідану далечінь космосу.

Шлях до зірок нелегкий. Він не встелений трояндами. Там більше голок, ніж рожевих пелюсток. І все ж людина, скільки й пам’ятає себе, весь час поривається у небо.

Від початку космічної ери, коли над нашою планетою з’явилося нове небесне тіло — перший штучний супутник Землі, минуло більше тридцяти років. Відтоді багатьма таємницями поступився космос перед землянами. Тріумфальний політ Юрія Гагаріна, перші люди на Місяці, довготривалі космічні експедиції, унікальні польоти автоматичних міжпланетних станцій — невідоме стало відомим, недоступне — доступним, недосяжне — досягнутим. Проте ще багато таємниць приховує Всесвіт від землян. Цікавий і загадковий світ космосу хвилює і захоплює кожного з нас.

…Ми мешкаємо у великому місті, яке називається Галактикою. В ньому налічується понад 100 мільярдів зірок. Промінь світла, швидкість якого 300 тисяч кілометрів за секунду, пронизує Галактику за… 80 тисяч років. Має вона форму лінзи. Згори — спіраль; збоку — веретено. Чумацький Шлях, що дугою оперізує небо, — такий її вигляд з ребра. Герої науково-фантастичного роману Олеся Бердника «Шляхи титанів», вийшовши за межі Галактики, мали змогу подивитися на нашу зоряну систему ззовні…

Центр Галактики — суцільне скупчення зірок. Він знаходиться від Сонця на відстані 25 тисяч світлових років (світловий рік — відстань, яку проходить промінь світла за рік). Приблизно 200 мільйонів років витрачає Сонце, щоб обійти довкола центру зоряного міста, а рухається воно зі швидкістю 250 кілометрів за секунду.

Сонце — наше головне світило. За канонами астрономії, це звичайна зірка класу «К», жовтий карлик, що розташований на околиці Галактики, в досить пустельній провінції. Таким воно є у порівнянні з червоними та голубими гігантами, які на місці нашого світила сягали б краєм орбіти Сатурна (шоста планета Сонячної системи, розташована за 1,5 мільярда кілометрів від глави планетної сім’ї).

А в своєму «куточку» Сонце у 1300 тисяч разів більше за земну кулю, в 750 разів важче від усіх планет разом узятих; на його діаметрі, що має 1 391 000 кілометрів, розмістилося б 109 таких планет, як Земля; його вогняні протуберанці сягають на відстань, більшу ніж від Землі до Місяця. На сонячній поверхні миттєво випаровується будь-який метал.

Щохвилини наше світило вивергує у простір тисячі тонн речовини. Одній лише Землі виділяється енергії, що еквівалентна 500 мільйонам Дніпрогесів. Щосекунди в ядерній печі жовтого карлика згорає близько чотирьох мільйонів тонн водню. Потрібно 150 трильйонів років, щоб вага Сонця зменшилася на один процент. Сонячного пального вистачить на багато мільярдів років.

Гравітаційні сили на поверхні нашого світила в 28 разів перевищують земні. Середня людина важила б там близько двох тонн. Щоб подолати відстань від Землі до Сонця, світлу потрібно 8 хвилин 18 секунд; ракеті, що летить із швидкістю 11,2 кілометра за секунду, — близько чотирьох років.

Поки ми читали ці рядки, Сонце подарувало нам півтора мільйона Дніпрогесів енергії. «Вічно палаючий океан», — писав про наше світило Михайло Ломоносов.

Книга, яку ми пропонуємо увазі читачів, розповість про всю планетну сім’ю Геліоса, крім Землі і Місяця. Знань про нашу рідну планету накопичено стільки, що це тема для окремої книжки. Це ж саме можна сказати і про Місяць, сріблястий серп якого ще донедавна горів на зоряному небі нерозгаданим знаком запитання. Сьогодні ж, коли там побували «місяцеходи» і люди, сторінок, присвячених нашому природному супутнику, вистачило б, щоб викласти ними всі 384 тисячі кілометрів, які відділяють нас від нього.

Був час, коли наївні земляни вважали, що світ Селени такий же, як і земний, і навіть кращий. У 1780 році англійський астроном Вільям Гершель, почесний член академії наук багатьох країн, основоположник зоряної астрономії, писав: «Порівнюючи Землю з Місяцем, ми переконуємося, що наш супутник забезпечений світлом і теплом, має грунт, можливо, навіть придатніший для життя, ніж земний… Якби мені довелося вибирати, жити на Землі чи на Місяці, я, не вагаючись жодної хвилини, обрав би Місяць».

Гай-гай, коли б дожив Гершель до наших днів, він би, не вагаючись жодної хвилини, відмовився б від своїх слів. А тоді ж вірили!

А втім, як на завтрашній день, то, можливо, Гершель і мав рацію. Безперечно, що колись на нашому супутнику будуть створені штучні поселення, не гірші від земного світу. Вже сьогодні існують проекти місячних міст. Авторами одного з них стали директор провідної проектної фірми Фінляндії Пекка Террява і радянський архітектор Джангар Пюрвєєв. Їхнє місто «Луна-2012» надзвичайно просте, воно максимально враховує умови місячного буття.

Оскільки доставка на Місяць будівельного матеріалу дуже дорога, архітектори пропонують використати легкі надувні конструкції, котрі можна скласти протягом кількох годин. Згори вони будуть покриті шаром «місяцебетону», який захистить від сонячної радіації.

Місячне селище складатиметься з двох з’єднаних між собою кругів радіусом ЗО і 200 метрів. У центрі поселення буде