Рука Оберона - Роджер Желязни

Він стиснув кулак, розтулив його, пообертав зап'ястям, витягнув руку, підняв її і плавно опустив на коліно.

— Рендом продемонстрував дуже ефективний зразок хірургії. Тобі не здається?

— Здається, — погодився я.

— Так ти розповіси мені цю історію?

Я кивнув і сьорбнув вина.

— Сталося це у палаці на небі, — почав я. — Місце було заповнено чорнильними, рухливими тінями. Я відчув спонукання відвідати тронний зал. Що і зробив. Коли тіні розсунулися, я побачив тебе, ти стояв праворуч від трону, з цією рукою. Коли стало ще ясніше, я побачив сидячу на троні Дару. Я підійшов і торкнувся її Грейсвандір, яка зробила мене видимим для неї. Вона оголосила мене померлим ще кілька століть тому і запропонувала мені повернутися в свою могилу. Коли я зажадав у неї родовід, вона заявила, що походить від тебе і пекельної діви Лінтри.

Бенедикт зробив глибокий подих, але промовчав. Я продовжував:

— Вона сказала, що час тече з дещо іншою швидкістю в місці, де вона народилася і що там пройшло кілька поколінь. Вона була першою з них, хтоо володіє належними людині атрибутами. Вона знову запропонувала мені забиратися. Ти в цей час вивчав Грейсвандір. Потім ти завдав удару, щоб позбавити її від небезпеки, і ми схопилися в смертельній сутичці. Моя шпага могла дістатися до тебе, а твоя рука могла дістатися до мене. Ось і все. В усьому іншому це було зіткнення примар. Коли почало сходити сонце і місто стало танути, ти вчепився в мене цією рукою. Я вдарив по ній, відокремивши руку, і зник. Вона повернулася зі мною, тому що все ще стискала моє плече.

— Цікаво, — вимовив Бенедикт. — Я знав, що це місце, якщо навідатися туди, в більшості відтворює помилкові пророцтва, або старі страхи і приховані бажання, аніж справжню картину того, що повинно бути. Але, втім, воно часто також розкриває невідомі істини. І, як і в більшості випадків, важко відокремити істинне від хибного. Що ти подумав про це?

— Бенедикт, — вимовив я. — Я схильний вірити історії її походження. Ти її ніколи не бачив, але я-то бачив. вона в деяких відношеннях схожа на тебе, що ж до решти — тут все безсумнівно так як ти стверджуєш — те, що залишилося після відділення істини.

Він повільно кивнув, і я здогадався, що він не був переконаний, але не бажав заглиблюватися в цю тему. Він не гірше за мене знав, що малося на увазі інше. Якщо він пред'явить свої претензії на трон і досягне успіху в цьому, то було цілком можливо, що в один прекрасний день він зможе поступитися ним своїй єдиній дочці.

— А що ти збираєшся робити? — Запитав я його.

— Робити? — Перепитав він. — А що тепер робить Рендом щодо Мартіна? Я буду шукати її, знайду, почую цю історію з її власних вуст, а потім вирішу сам, що робити далі. З цим, однак, доведеться почекати, поки не буде вирішена проблема Чорної дороги. Це — ще одна справа, яка я бажаю з тобою обговорити.

— Так?

— Якщо час в їх твердині рухається настільки інакше, то у них його було більше, ніж потрібно на організацію нової атаки. Я не хочу продовжувати чекати і зустрічатися з ними в нічого не вирішуючих сутичках і зіткненнях. Я маю намір прослідувати по Чорній дорозі до її джерела і атакувати їх на їх же рідній землі. Я хотів би зробити це з твоєї згоди.

— Бенедикт, ти коли-небудь дивився на Двір Хаосу? — Запитав я замість відповіді.

Він підняв голову і втупився на білу стіну намету.

— Багато століть тому, коли я був молодий, я проїхав по Відображеннях в таку далечінь, до якої тільки міг добратися, до кінця всього. Там, під розділеним небом, я дивився на жахливу безодню. Я не знаю, чи там знаходиться це місце, чи тягнеться настільки далеко чорна дорога, але я готовий знову пройти цей шлях, якщо це так.

— Це саме так, — запевнив я його.

— Звідки у тебе ця впевненість?

— Я щойно повернувся з цієї країни. темна цитадель панує в ній. Дорога веде до неї.

— Наскільки важкий був шлях?

— Ось, — я вийняв Карту і передав йому. — Вона належала Дворкіну. Я знайшов її серед його речей. І лише просто випробував її. Вона перенесла мене туди. Час прискориться вже в тій точці. На мене напав вершник на дрейфуючій дорозі, такій, що не показана на Карті. Контакт через Карту там важкий, напевно, через різницю в часі. Мене привів назад Жерар.

Він вивчив Карту:

— Це, здається, те саме місце, яке я бачив в той раз. Це дозволяє вирішити наші проблеми з тиловим забезпеченням. З одним із нас на кожному кінці зв'язку по Карті ми зможемо переправити війська безпосередньо, як ми зробили це в той день з Колвіра на Гарнаті.

Я кивнув:

— Це одна з причин, по якій я показав тобі її, щоб вказати свою добру волю. Може бути й інший спосіб, що вимагає меншого ризику, ніж кидати наші сили в невідомість. Я хочу, щоб ти почекав з цим підприємством, поки я покраще не вивчу цей інший спосіб.

— Мені в будь-якому випадку доведеться почекати, щоб добути розвіддані про це місце. Ми ж навіть не знаємо, чи буде там функціонувати твоя автоматична зброя, чи не так?

— Так, у мене її не було, щоб випробувати.

Він стиснув губи:

— Тобі дійсно слід було додуматися взяти її і дослідити там.

— Обставини мого відбуття цього не дозволяли.

— Обставини?

— Іншим разом я тобі все розповім. Зараз це не має значення. Ти говорив про похід по Чорній дорозі до її джерела…

— Так?

— Це не дійсне джерело. Справжній її початок знаходиться в істинному Амбері, в дефекті на первозданному Лабіринті.

— Так, я це розумію. І Рендом, і Ганелон описали мені вашу подорож до місця теперішнього Лабіринту і виявлене там вами пошкодження. Я бачу аналогію, можливий зв'язок…

— Ти пам'ятаєш мою втеча з Авалона і свою гонитву?

У відповідь він тільки трохи посміхнувся.

— Там було місце, де ми перетнули чорну дорогу, — нагадав я. — Ти пам'ятаєш це?

Він звузив очі:

— Так, ти проторував стежку через неї. У тому місці світ повернувся до норми. Я забув.

— Це був вплив на неї Лабіринту, — повідомив я, — який, як я вважаю, можна буде застосувати в набагато більшому масштабі.

— Наскільки більшому?

— Щоб стерти її начисто.

Він відкинувся назад і вивчив моє обличчя:

— Тоді чому ж ти цим не займаєшся?

— Я повинен зробити деякі попередні заходи.

— Скільки