Рука Оберона - Роджер Желязни

Коли він вивчав її, обличчя його залишалося позбавленим будь-якого виразу. Він кинув на мене один короткий оцінюючий погляд скоса, а потім кивнув.

— Не можу заперечувати свою руку.

— Твоя рука зробила не тільки малюнок на Карті, чи не так?

— Де ти знайшов її? — Запитав він.

— Прямо там, де ти її залишив, в серці всього, в істинному Амбері.

— Так… — Вимовив він.

Бранд підвівся з крісла і повернувся до вікна, тримаючи Карту так, щоб вивчити її при кращому освітленні.

— Так, — повторив він, — значить, ти знаєш більше, ніж я припускав. Як ти дізнався про первісний Лабіринт?

Я похитав головою:

— Спочатку відповідай на моє запитання. Ти вдарив ножем Мартіна?

Він знову повернувся до мене, уважно подивився, потім різко кивнув. Очі його продовжували нишпорити по моєму обличчю.

— Чому? — Запитав я.

— Хтось же повинен був, — пояснив він, — відкрити шлях потрібним нам силам. Ми тягнули жереб.

— І ти виграв?

— Виграв, програв…

Він знизав плечима:

— Яке це тепер має значення? Все вийшло не так, як ми намічали. Я тепер інша людина, ніж тоді.

— Ти вбив його?

— Що?

— Мартіна, сина Рендома. Він помер в результаті нанесеною тобою рани?

Він скинув руки долонями вгору:

— Не знаю. Якщо він не помер, то не тому, що я не намагався убити його. Більше тобі розповідати не потрібно. Ти виявив винну сторону. А тепер, коли ти знайшов, що ти збираєшся робити?

Я похитав головою:

— Я? Нічого. При всьому, що я знаю, хлопчина може бути ще живий.

— Тоді давай перейдемо до справ більш важливих. Чи давно ти знаєш про існування істинного Лабіринту?

— Досить давно. Про його походження, про його функцію, вплив на нього королівської крові Амбера — достатньо давно. Я, однак, не бачив ніякої вигоди у пошкодженні тканини існування, так що я нічого не робив довгий час. Поки я недавно не поговорив з тобою, мені навіть в голову не приходило, що Чорна дорога може бути пов'язана з такою дурістю. Коли я відправився перевірити Лабіринт, то знайшов Карту Мартіна і все інше.

— Я й не знав, що ти був знайомий з Мартіном.

— Я його і в очі не бачив.

— Тоді як же ти дізнався, що на Карті зображений він?

— Я був там не один.

— Хто ж з тобою був?

Я посміхнувся:

— Ні, Бранд, тепер твоя черга. Коли ми з тобою в останній раз розмовляли, ти розповів мені, що вороги Амбера поспішали сюди від самого Двору Хаосу, що вони отримали доступ в королівство, через щось зроблене в минулому тобою, Фіоною і Блейзом, коли ви були ще одностайні. І все ж Бенедикт стежить за Чорною дорогою, а я тільки що дивився на Двір Хаосу. Там немає ніякого нового накопичення сил, ніякого руху до нас по чорній дорозі. Я знаю, що час в тому місці тече інакше. У них було більше ніж достатньо часу для підготовки нового нападу. Я хочу знати, що їх стримує. Чому вони не рухаються? Чого вони чекають, Бранд?

— Всі ви приписуєте мені більше знань, ніж я маю.

— Не думаю. Ти — місцевий експерт з цього питання. Ти мав з ними справу. Ця Карта — доказ того, що ти багато чого не договорюєш. Отже не викручуйся, а говори прямо.

— Біля Двору… — Вимовив він. — Ти чимало потрудився. Ерік був дурень, що не вбив тебе відразу ж, якщо він знав, що ти знаєш про це.

— Ерік був дурень, — визнав я. — Ти — ні. А тепер, говори!

— Але я все таки дурень, — заперечив він, — і притому сентиментальний. Ти пам'ятаєш день останньої суперечки тут, в Амбері?

— Трохи.

— Я сидів на краю ліжка. Ти стояв біля мого письмового столу. Коли ти повернувся і попрямував до дверей, я вирішив убити тебе. Я засунув руку під ліжко, де зберігав зведений арбалет, і готовий був підняти його, коли усвідомив дещо, що зупинило мене.

Він помовчав.

— І що ж це було? — Зацікавився я.

— Подивися там, біля дверей.

Я глянув і не побачив нічого особливого. Я почав уже похитувати головою, і тут він додав:

— На підлозі.

Тоді я зрозумів, що це було: червоно-коричнево-оливково-зелений, з маленьким геометричним малюнком килимок.

Він кивнув:

— Ти стояв на моєму улюбленому килимку. Я не захотів бруднити його кров'ю. Після того мій гнів пройшов. Так що я теж жертва емоцій і обставин.

— Чудова історія… — Почав було я.

— Але тепер ти хочеш, щоб я перестав виляти. Я, однак, не виляв. Я спробую тобі довести це. Всі ми живі завдяки терпимості один одного і іноді щасливому випадку. Я збираюся запропонувати забути на час цю терпимість і ліквідувати можливі випадковості через пару дуже важливих справ. Спочатку, однак, у відповідь на твоє питання, хоча я не знаю напевно, що їх утримує, я можу ризикнути зробити одну дуже хорошу здогадку. Блейз зібрав дуже великі ударні сили для атаки на Амбер. Вони, однак, будуть зовсім іншого масштабу, ніж ті, з якими йому сприяв ти. Бачиш, він розраховує, що пам'ять про ту минулу атаку зумовить відповідь на цю. Їй, мабуть, будуть також передувати спроби вбити Бенедикта і тебе самого. Однак, вся ця справа буде тільки маневром. Я думаю, що Фіона зв'язалася з Двором Хаосу — може, навіть прямо зараз там знаходиться — і підготувала їх до справжньої атаки, якої можна чекати після відволікаючого удару Блейза. Отже…

— Ти кажеш, що це дуже хороша здогадка, — перебив я. — Але ми навіть не знаємо напевно, чи живий ще Блейз.

— Блейз живий, — завірив він мене. — Я зумів упевнитися в його існуванні через його Карту, навіть зумів провести короткий аналіз його поточної діяльності, перш ніж він усвідомив мою присутність і заблокував мене. Він дуже чутливий до такого спостереження. Я знайшов його в полі з військами, які він має намір використати проти Амбера.

— А Фіона?

— Ні, — кинув він. — Я не експериментував з її Картою і тобі теж не раджу. Вона вкрай небезпечна і я не хотів відкривати себе її впливу. Моя оцінка її нинішньої діяльності заснована скоріше на дедукції, ніж на прямому знанні. Однак, я готовий на неї покластися.

— Зрозуміло, — сказав я.

— У мене є план.

— Викладай.

— Спосіб, яким ви визволили мене з ув'язнення, був дуже вражаючим. Той же принцип можна застосувати знову для іншої мети, така сила досить легко прорветься через захист навіть такої особистості, як Фіона, якщо спрямувати зусилля належним