Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

133 Тепер, якщо все говорив я вдало,

Якщо ти все у пам’яті зберіг,

Якщо до того ж і засвоїв дбало, —

136 Ти вдоволив бажання, скільки міг:

Побачив, де рослина розчахнеться,

І зрозумів, чому я застеріг:

139 Живитимуться всі, хто не схибнеться».

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

1 По мудрій мові полум’я блаженне

Замовкло, й знову порух між світів

Послав кружляти жорно те священне,

4 Та й першого ще кола не довів,

Коли намисто в зовнішньому крузі

Замкнуло з рухом рух, зі співом спів.

7 Суремний спів той в кожній нашій музі,

В сиренах наших зараз же чутно,

Як видно денний блиск у водній смузі.

10 Як на дугу дуга стримить водно,

Така ж і кольорами, й кривиною,

Мов слід Іріди крізь небес вікно,

13 Але породжувана основною,

Тієї голос, начебто, яка,

Мов пара сонцем, всушена жагою,

16 Дуга ж звисає, як печать тривка,

Засвідчивши слова до Ноя Божі:

Не взна потопу більш сім’я людська, —

19 Так віковічні ці сплелися рожі,

І, згоджені із одною одна,

Круг нас вились вже дві гірлянди гожі.

22 Та враз врочиста пісня голосна,

Тріумфу гомін, радісне палання,

Із сяйвом сяйва мова затишна

25 Спинились в спільнім трепеті чекання

(Буває спільним так на світлі й в тьмі

Повік і вій змикання й розмикання), —

28 І з серця пломеня в новій юрмі

Злетіла річ, що зразу ж притягнула,

Мов зірка голку, зір уважний мій

31 І почала: «Любов, що огорнула

Мене, того вождя вславлять велить,

Бо про мого хвала тут спалахнула.

34 Обом достойно ту хвалу ділить, —

Як на землі рівнялися війною,

То й в славі цей із тим уряд стоїть.

37 Христова рать, великою ціною

Добувши зброю знов, брела до хмар,

Мала числом, несмілою ступою,

40 Коли в віках пануючий владар

На ці полки, запалі у тривогу,

Проливши не в заслугу щедрий дар,

43 Прислав своїй дружині на підмогу

Двох витязів, що їх діла й слова

Розгублених вернули на дорогу.

46 У тій землі, з якої повіва

Зефір солодкий, що теплом стікає

В Європу й зеленню її вкрива,

49 Та не у тому хвиль бурхливих краї,

Ізвідки вечорами суне мла,

А сонце від людських очей тікає,

52 Щаслива Каларога розцвіла,

Захищена великими щитами,

Де лев то здоланий, а то дола.

55 Тут народивсь закоханий без тями

В Христову віру богатир святий,

До друзів добрий, грізний з ворогами.

58 Зачатий, він такої висоти

Досяг одразу у своїх чеснотах,

Що неньці дав майбутнє проректи.

61 Коли в хрещальні малось при кіотах

Його і віру шлюбом об’єднать,

Обом те благо творячи в щедротах, —

64 Тій, що за нього згоду мала дать,

Наснилось, що його, з братами спільно,

За труд вмиває Божа благодать.

67 І щоб у слові суть відбилась пильно,

На рідних знявшись, дух його нарік

Того найменням, чий він був суцільно.

70 Отож з ім’ям Господній – Домінік —

Він між усіх обранців став Христових

У вертограді щирий помічник,

73 Посланець ще й слуга в садах Христових,

І першою спахнула в нім любов

До першої поради з вуст Христових.

76 Вночі ще змалку, повний молитов,

Він крижем падав долі, мовчазливий,

Мов кажучи: «Я в світ на те й прийшов».

79 Феліче-батьку, справді ти щасливий!

Джованно-мати, мила небесам!

Бо зміст в іменнях ваших справедливий.

82 Не слідуючи суєтним трудам

Остійця чи Таддео недоспалим,

Він добував лиш манну справжню сам.

85 Невдовзі став знавцем він досконалим

І взявся у саду глядіти грон,

Що гинуть з виноградарем недбалим.

88 В престолу, що болів за всіх, в полон

Убозтвом взятих, а не про найближчих

(Бо виродок іще не сів на трон),

91 Він не посад тепліших або вищих,

Не виплати по два чи три за шість,

Не «десятини іже Божьїх нищих», —

94 А дозволу просив на добру вість

Про сім’я двадцяти чотирьох квітів,

Яку він сам заблудлим розповість.

97 Знанням і волею шляхи намітив

Та й ринув на апостольські путі,

Немов потік із верхових гранітів.

100 Рубати єретичний сухостій,

І тим була палкіша в нього сила,

Чим впертіший траплявся опір їй.

103 Пішла від нього вод силенна-сила,

Що католицьким садом протіка

Й багато вже деревець в нім зросила.

106 Коли таке одне з коліс візка,

В якому Божа церква подолала

Ворожі в міжусобицях війська,

109 То уявляєш славу, що засяла

Круг другого, якому з вуст Фоми

Хвала переді мною тут лунала?

112 Проте забулись колії самі

Од верху кола, й з винного остатку

Сама лиш цвіль зосталась серед тьми.

115 Шляхом вождя родина йшла спочатку,

Але багато хто з його сім’ян

Вже ставить пальці там, де ставив п’ятку.

118 Й невдовзі доведе пожнивний лан

Суцільну ґандж; до житниць не попавши,

Почне являть обурення бур’ян.

121 Звичайно, в томі нашому гортавши

Одну по одній славні сторінки,

Читаєш: «Я такий, яким був завше».

124 В Касале ж, в Акваспарті, навпаки.

Статут чернецький, як до їх натури,

Тим – засуворий, іншим – залегкий.

127 Поглянь, я дух живий Бонавентури

Із Баньйореджо; службу ніс у лад,

Не важачи на лівий зиск понурий.

130 От Августин з Іллюмінатом вряд,

З мотуззям первістки із стада того,

Що їм, вбогеньким, Бог надав розрад.

133 Тут і Гуго од Віктора святого

З Петром Їдцем, з Іспанським теж Петром,

Що дав дванадцять