Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

Вже все так близько і непевно — ці переблиски фіалкові і кружеляння навзаємні, а в дрібній сутіні альковів сплітають лінії таємні красуні пишні, барокові. ХИМЕРИ
Цикл
1. Незбагненне марево
Безмежжя цього простору, що торкнувся наших очей, — нетривке, наче пам’ять пригаслих губ, і треба пройти через холод оцих пустель, де кожна поразка людини — наче коштовний рубін у залізній оправі шолому. І тому ця данина червоних тонів має сплачена бути, і все промине, навіть тепле каміння храмів, що спрагло обличчя підняли, в чорних пісках зникаючи. А тоді, на межі, надійде щось забуте давно, наче сміх, або плач, або просто далека луна срібних звуків, що в просторі тихо падають. 2. На похмурій вулиці
Потойбіччя снігів починається там, де ледве мріють долини з вузькоколійками в глибині, а тут — як акварель невідомого майстра — оголеність шпилів, що самотою ідуть до неба крізь холодне світло пожовклої зими. Через це треба мовчки ввійти в колихання повітря на вулицях темних і мокрих, де двері під’їздів пофарбовано іржавою фарбою, а плями на стінах — це тільки ознака віків проминаючих, і не потойбіччя шукати, а мить найкоротшу, бо лиш голуби, наполохано вилітаючи з вікон горищ, можуть вивчити кожен вигин черепичного моря під крилами. 3. Химерна весна
Від того, що день стає все прозоріший, сніг, як іскристий пророк, прозорість цю перетворює у легку мелодію дахів, що, мов пасма кольорового диму, піднімаються вгору з Подолу. Стримані сплески яскравих тонів — у довершеній чіткості кам’яного слов’янського міста, де камінь — тонкий і прозорий, мов гілля дерев, і тільки під вечір паморозь, ледь струменіючи, тендітна, як скло, незграбний ескіз кохання малює, коли почуття ще туманні і дивні і, мов крізь серпанок, вулиця проступає з рядами зелених будинків, що вгору ідуть, порослі мохом. 4. Патріотична химера