Том 7 - Леся Українка

одавться за автографом. .

ЕКБАЛЬ-ГАНЕМ

Вперше надруковано в ЛНВ, 1913, кн. 10, стор. 4—9.

Чорновий незавершений недатований автограф (ф. 2, № 825) має авторські виправлення, які свідчать про мовностилістичне редагування тексту. Наприклад:

II варіант

«...з чорними обідками навколо очей».

«...якось не йметься віри її неминучості».

«Здавалося, що вона не йшла, а неначе точилася».

І варіант

1. «...а чорними перснями навколо очей».

2. «...якось не віриться її неминучості».

3. «Здавалося, що вона не йшла, а неначе точилася на коліщатках».

Між текстами автографа і першодруку різночитань немає.

Датується червнем 1913 р. на підставі листа Лесі Українки до М. В. Кривинюка (1871—1944), чоловіка сестри Ольги, від 7.YI 1913 р.

Про задум написати новелу і дитяче оповідання на єгипетські теми, «але не стародавні, а теперішні», сповіщала Леся Українка

О. Кобилянську з Гелуана 21.111 1913 p., додаючи таке: «Заінтересувало мене життя, а радше психологія тутешнього мусульманського гаремного жіноцтва (сього року я мала нагоду його пізнати ближче) і тутешніх «дітей вулиці», що зростають зовсім-таки «під голим небом» і напрочуд уміють дати собі раду. Але і се не буду писати тепер, нехай уже дома». Повернувшись у Кутаїсі, Леся Українка почала працювати над новим оповіданням. 29 травня 1913 р. вона пише про це матері, а 7 червня М. В. Кривинюку: «Я, правда, почала писати нове оповідання для «Вісника», але яка то робота, коли тільки остатні 3 дні маю t° нижче 37,5°... Ну та от сьогодні наче вже краще стало, то буду писати». «Екбаль-ганем» останній твір Лесі Українки. ЛНВ надрукував його з такою приміткою:

«Останні сторінки написані Лесею Українкою в кінці мая і початку червня 1913 р. Це мала бути повість з арабського життя; в ній Леся Українка хотіла дати нам образ, становище і психологію арабської жінки, яка вже прилучена трохи до зовнішньої європейської культури, але мусить жити ще в оточенні східного життя. Повість писала Леся Українка для «Вісника», але не скінчила її. Над цією повістю, що торкається далекого східного життя, витають передсмертні думки нашої незабутньої письменниці:

«Се вже починався єгипетський захід. Там сонце уміє вдавати переможця в остатній час перед неминучою поразкою і так гордо та весело, без найменшої тіні вечірнього суму, сипле барвисті дари на пебо, на пустиню, на велику ріку і на кожну дрібную дрібницю своєї улюбленої країни, що павіть за одну хвилину перед навалом темряви якось не йметься віри її неминучості...»

Ці сторінки — це останній промінь перед «навалом темряви».

Подається за автографом,

С і м а р р а — довгий жіночий одяг. Дантелі (Франц. dentelle) — мереживо.

ПЕРЕКЛАДНА ПРОЗА

З УКРАЇНСЬКОЇ

/. Я. Франко

Над перекладами творів І. Франка російською мовою Леся Українка працювала в 1903—1904 pp. Ще з Сан-Ремо 9.IV 1903 р. вона посилає до книгарні у Львові замовлення на белетристичні твори І. Франка на народні теми, просить надіслати книги якнайшвидше. А в листі до ї. Франка від 19.VI 1903 р. з Зеленого Гаю Леся Українка писала: «Вдаюся до Вас за дозволом перекладати Ваші оповідання на російську мову. Мені замовила сю роботу видавнича фірма в Ростові-на-Дону (книгоиздательство «Донская речь») і доручила самій вибирати твори і вмовлятись з автором. Фірма ся має мету просвітню, а не комерційну (дешеві видання доорих творів для народних великоруських мас) і, як завжди в таких випадках буває, великими капіталами не розпоряджує». Цього ж дня Леся Українка звернулась до О. Кобилянської з проханням дозволити перекладати «Землю» і дрібні оповідання. Письменниця надсилає О. Кобилянській лист і для В. Стефаника з аналогічним проханням. Від усіх трьох письменників Леся Українка дістала згоду, але переклала для видавництва «Донская речь» тільки твори І. Франка. З листів Лесі Українки до І. Франка від 1.VIII та 9.VIII 1903 р. видно, що вона мала намір перекладати оповідання «Сам собі винен», «Слимак», «Ріпник», «Історія кожуха». У перекладі Лесі Українки вийшли оповідання І. Франка «Сам собі винен», «Добрий заробок», «На дні», «Ліси і пасовиська», «Історія кожуха», «До світла». Видавництво «Донская речь» надрукувало майже всі ці переклади кількома виданнями. Як правило, наступні видання були передруками з перших.

«Донская речь» — видавництво, засноване 1903 р. у Росто-ві-на-Дону, випускало соціально-політичну і художню літературу, у 1907 р. було закрите царським урядом. ■

САМ ВИНОВАТ

Вперше надруковано: И. Ф р а н к о. Сам виноват. Перевод с малорусского Л. У. Издание товарищества «Донская речь», Рос-тов-на-Дону, 1903, № 32. Друге видання — 1904 р.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

ХОРОШИЙ ЗАРАБОТОК

Вперше надруковано: И. Франк о. Хороший заработок. Перевод Л. Украинки. Издание товарищества «Донская речь», Ростов-на-Дону, 1903, № 38. Друге видання — 1903, трете — 1904 р.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

НА ДНЕ

Вперше надруковано: И. Ф р а н к о. На дне. Издание товари-щества «Донская речь», Ростов-на-Дону, 1903, № 47. Друге видання — 1904, трете — 1906 р.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

В у н д т Вільгельм-Макс (1832—1920) — німецький психолог, фізіолог, філософ-ідеаліст і мовознавець.

ЛЕСА И ПАСТБИЩА

Вперше надруковано у збірнику «Только час» А. Крандиевской и другие рассказы», Ростов-на-Дону, «Донская речь», 1905, № 61, стор. 25—38. Друге і третє видання оповідання «Леса и пастбища» вийшли окремими книжками у 1905 р.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

Крандієвська А. Р. (1865—1939) — маловідома російська письменниця, співробітниця журналу «Жизнь».

ИСТОРИЯ ТУЛУПА

Вперше надруковано у збірнику «Только час» А. Крандиевской и другие рассказы», Ростов-на-Дону, «Донская речь», 1905, № 61, стор. 54—60.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

К СВЕТУ!

Вперше надруковано: И. Ф р а н к о. К свету! Перевод с украинского Л. У. Издание товарищества «Донская речь», Ростов-на-Дону, 1904, № 98.

Автограф не знайдено.

Подається за першодруком.

З РОСІЙСЬКОЇ

М. В. Гоголь

ВЕЧОРНИЦІ НА ХУТОРІ ПІД ДИКАНЬКОЮ

Вперше надруковано: Вечорниці (Оповідання М. Гоголя). Переклад Михайла Обачного й Лесі Українки. Львів, 1885.

На титульній сторінці зазначено: М. В. Гоголь. Вечорниці на хуторі під Диканькою. Оповідання, пущені в світ пасічником Рудим Паньком. І. Запропаща грамота. II. Зачароване місце.

Автограф не знайдено,

Датується переклад 1884 р. на підставі спогадів О. Косач-Кри-винюк (Спогади про Лесю Українку, стор. 57).

Подається за першодруком.

З ФРАНЦУЗЬКОЇ

П’єр-Жюль