Том 7 - Леся Українка
В архіві письменниці збереглися ще початок V частини «Одинака», переписаний рукою К. В. Квітки, без дати <ф. 2, № 834) і план VI—XII розділів (ф. 2, № 833).
В основі оповідання — враження письменниці від перебування в Луцьку в 1890—1891 pp. Сестра письменниці Ольга так згадувала про цей час: «Доводилося тої осені переживати Лесі тяжкі, болючі враження через сусідство «воїнського присутствія», що містилося в тій самій кам’яниці, де й ми жили, лише в другому кінці. Під час рекрутського призову на вулиці коло того «присутствія» збирались юрби рекрутів і їх родичів та відбувалися тяжкі сцени, лунало не раз таке голосіння, такі розпачливі ридання, що хотілося забігти кудись далеко з нашого дому, щоб того не чути і не бачити» (О. Косач-Кривинюк. Перебування Лесі Українки в Луцьку.— У кн.: Спогади про Лесю Українку. К., «Дніпро», 1971, стор. 50).
Оповідання «Одинак» Леся Українка написала для літературно-наукового збірника, який планував видати літературний гурток «Плеяда». «Я все роблю замахи на всякі повісті і драми на громадські теми»,— сповіщала вона М. Драгоманова 10.ХІІ 1892 p., а вже у травні наступного року писала йому, що закінчує оповідання, яке має ввійти до збірника, «що хоче видати наша «Плеяда». Проте робота над цим твором розтяглася на довший час. 11.Х 1893 р. Леся Українка писала І. Франку, що працює над більшим оповіданням, треба його кінчати, «бо воно призначене до одного збірника, що хутко має друкуватись». 5.1 1894 р. вона знову повідомляла М. Драгоманова: «...Пишу свою повість...». Нарешті, 28.1 1894 Леся сповіщає матір: «Я сими днями кінчила «Одинака» (як його назвати, я й сама не знаю!). Здається, вийшов непогано, тільки все-таки я його буду немало поправлять. Я його читала при маленькому зборі, і він справив дуже добре враження... Напиши, коли ти думаєш приїхати в Київ, якщо не хутко, то я пошлю тобі ті глави «Одинака», що ти ще не читала,— я не хочу друкувать його без твого перегляду. А перші глави почну переписувать. Тепер хоч уже ніхто не гризтиме моєї голови! Вони думають, що се так легко повість написать, спробували б самі!» Про закінчення роботи над повістю Леся Українка цього ж дня написала і М. Драгомано-ву, зазначаючи, що «кінчала її несамовито», «сиділа над нею до 4-ї, а то й до 5-ї год[ини] ночі».
Збірник, задуманий «Плеядою», не вийшов у світ. «Одинак» так і не був надрукований.
Очевидно, саме цей твір маїа на увазі Леся Українка в листі до О. Кобилянської від 9.VIІ 1899 р. з приводу запланованого Л. Якобовським видання новел українських письменників в німецьких перекладах: «Я знаю, що для п. Якобовського були б більше пожадані повісті з народного життя, у мене хоч і є одна така повість, та одно, що її ще треба причепурити, а друге — вона задовга, а третє (і головно) — я зовсім не в стані віддати нашого волинського народного стилю по-німецькп, виходить якось смішно, певне, для сього треба знати німецькі діалекти, тоді б можна вибрати якийсь відповідний, а літературний не вистачає».
Датується січнем 1894 р. на підставі листа Лесі Українки до Олени Пчілки від 28.1 1894 р.
Подається за автографом (ф. 2, № 832).
Квітка Климент Васильович (1880—1953) — український радянський музикознавець і фольклорист, чоловік Лесі Українки.
Косач-Кривинюк Ольга Петрівна (1877—1945) — молодша сестра Лесі Українки, за фахом лікар.
Якобовський Людвіг (1868—1900) — німецький письмен-ник-реаліст.
ВОЛИНСЬКІ ОБРАЗКИ
І. Школа
Вперше надруковано у журн. Народ», 1895, № 3, 4, 1 і 15 лютого, стор. 34—37.
Автограф не знайдено.
Датується січнем 1895 р. на підставі листа Лесі Українки до М. Павлика від 21.1 1895 р.
Леся Українка задумала написати цикл нарисів під назвою «Волинські образки» для журн. «Народ». «Се справжні образки з натури, сливе дописи,— писала вона М. Павлику 21.1 1895 p.,— тільки що мені не подобається форма кореспонденційна, то я собі їх писатиму в напівбелетристичній формі, так мені самій цікавіше...» Разом з цим листом письменниця надіслала перший нарис під назвою «Школа». 30.IV 1895 р. Леся Українка в листі обіцяла М. Павлику надіслати ще один образок. Однак більше нарисів з цієї серії написано не було.
Подається за першодруком.
«Народ»— український громадсько-політичний журнал прогресивного напряму. Видавався у Львові і Коломиї в 1890— 1895 pp.
Ушинський Костянтин Петрович (1824—1871) — видатний російський педагог, основоположник педагогічної науки і народної школи в Росії. «Рідне слово» — книжка для читання, одна з основних праць Ушинського.
Паульсон Йосиф Іванович (1828—1898) — російський педагог, засновник педагогічного журн. «Учитель», автор популярної «Книги для чтения».
«П о с р е д н и к» — російське просвітительське видавництво (1884—1935). Засноване за ініціативою Л. М. Толстого з метою видання літератури для народу.
Видавались також серії: «Деревенскея жизнь и крестьянское хозяйство», «Библиотека для детей и юношества», «Всемирное братство» та інші.
«Комитет грамотности» — громадська просвітительська організація в Росії, що ставила за мету сприяння початковій народній освіті, була своєрідним центром педагогічної діяльності, пройнятої демократичними тенденціями.
ЩАСТЯ
Вперше надруковано в альманасі «Складка», Харків, 1896, стор. 64—68.
Автограф не знайдено.
Датується орієнтовно 1895 р. на підставі цензурного дозволу на друкування альманаху «Складка».
Подається за першодруком.
«місто СМУТКУ»
Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори. Т. X, К., «Книгоспілка», 1929, стор. 108—114.
Чорновий завершений автограф, датований «8/ІХ 1896, Коло-дяжне» (ф. 2, № 21), має ряд авторських скорочень з метою зробити опис економнішим, психологічно точнішим. Після слів: «Се невеликий дарунок, але його робили королівські руки» закреслено речення «Я завжди ласкава до таких молодих дівчат, як ви», у реченні «Чим же гірша моя королева від інших, що не тільки вірять самі, а й других силують вірити в свою короновану гідність» підрядне речення викреслене, а замість нього вписано: «коронованих осіб». У репліці «Ви ходите в окулярах,— відповів він просто, дивлячись на моє pince-nez, що я наложила, дивлячись на гімнастику»,— підрядне речення також закреслене. У наступній репліці «Таке студентство можна сховати в кишеню,— сказала я,
