Том 7 - Леся Українка

Датується за автографом.

Історія створення нарису «Місто смутку» пов’язана з перебуванням Лесі Українки влітку 1896 р. у містечку Творки під Варшавою, куди вона приїхала на запрошення дядька О. П. Драгома-нова, який працював у Творках головним лікарем психіатричного санаторію. «Місто смутку»,— писала згодом Олена Пчілка,— побіжні замітки, нотатки. Можливо, Леся Українка думала, що ті нотатки здадуться їй колись для якогось її писання, яко «людські документи», але ні в одному її творі не видно, щоб їй здалися оті знадібки» (Леся Українка. Твори. Т. X, стор. 295).

Подається за автографом.

голосні СТРУНИ

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори. Т. X, стор. 115—128 — за рукописною копією Олени Пчілки; у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах. Т. 3. К., Держ-літвидав, 1952, стор. 581—590 — за автографом.

У нашому виданні оповідання подається за автографом (ф. 2, № 823). Закінчення твору від слів: «...залунала перша фраза» подається у перекладі з німецької мови за текстом, опублікованим у журн. «Rutenische Revue», Відень, 1903, № 9, 10, під заголовком «Das Lied ohne Worte», що є перекладом оповідання «Голосні струни», здійсненим О. Кобилянською.

В автографі є ряд авторських правок: у реченні «Сей романс,— думала тепер Настя,— був для мене тим, чим був для Паоло й Франчески роман про Трістана і Ізольду» два останні слова закреслено, замість них вписано: «Ланчелота і Джіневру»; у реченні «Дівчина, що сиділа при фортеп’яно, була молода, струнка, чорнява, з поважним і трохи смутним виразом на блідому обличчі...» закреслено: «трохи смутним», натомість вписано: «енергічним».

Невідомою рукою в автографі під заголовком зазначено: «Премирован на литературном конкурсе 1897 г.». На першій сторінці автографа червоним чорнилом зроблені помітки київського окремого цензора для іноземної цензури: «Дозволено цензурою, Киев, 5 апреля 900 г.», а трохи нижче «N. В.— Дозволено при усло-вии применения к тексту правил правописания русского языка».

У архіві письменниці є початок (чотири сторінки) чорнового автографа оповідання (ф. 2, N° 824), що уривається на словах: «Там стояло піаніно з бюстом Шопена, етажерка...», з первісним заголовком «Єдиний скарб», закресленим авторкою.

Між текстами чорнового й чистового автографів в ряд різночитань. Наведемо окремі з них:

Чорновий автограф Чистовий автограф

1. «...очі сині, чудові, немов «...очі сині, чудові...» благаючі вічно когось...»

2. «Здається, що дівчина, чую- «Здається, що дівчина, чуючи його, кожний раз іще гірше чи його, кожний раз немов хо-

згинає свою недолугу постать...» тіла скритися від немилосерд

них людських поглядів...»

3. «Вона, здається, страх само- «Вона, здається, страх ураз-

любна!» лива!»

В архіві зберігається також рукописна копія тексту оповідання, зроблена 1929 р. Оленою Пчілкою (ф. 2, № 845). Саме за цією копією «Голосні струни» вперше опубліковано у виданні: Леся Українка. Твори. Т. X. У копії після слів, на яких уривається автограф, йде пояснення Олени Пчілки про умови написання оповідання і відтворене нею по пам’яті втрачене закінчення оповідання. Під час переписування Олена Пчілка здійснила певне редагування тексту. Додані окремі слова і речення, цілі фрази опущено, змінено порядок слів, пунктуацію.

Дати в автографі немає. Датується твір 1897 p.— часом подачі оповідання на конкурс, оголошений Київським літературно-артистичним товариством.

Історія створення оповідання «Голосні струни» починається у 1896 р. 7 грудня Леся Українка у листі до Л. М. Драгоманової, розповідаючи про існування у Києві літературно-артистичного товариства, яке оголосило літературний конкурс для творів українською та російською мовами і вже визначило жюрі, сповіщала: «Тепер, невважаючи ні на що, писатиму оповідання на конкурс, хоч, напевне, провалюсь». У жовтпі 1897 р. у Ялті Леся Українка одержала телеграму від конкурсної комісії Київського літературно-артистичного товариства, якою її вітали з нагородженням золотим жетоном за оповідання «Голоспі струни». Премійований твір мав друкуватися у літературному збірнику товариства.

У липні 1899 р. Леся Українка перекладає оповідання «Голосні струни» німецькою мовою і просить О. Кобилянську (лист від 9 VII 1899 р.) відредагувати переклад. У цьому ж листі Леся Українка повідомляла, що Київське літературно-артистичне товариство ще й досі не спромоглось видати «Голосні струни». Німецький переклад авторка мала намір подати до збірника новел українських письменників, який готувався до видання у Дрездені Передмову до збірника повинен був написати І. Франко. Пояснюючи вибір саме цього оповідання для згаданого збірника, Леся Українка тоді ж писала О. Кобилянській: «Врешті се (перекладене) оповіданнячко типічне для мене, бо воно наскрізь ліричне, його б можна поемою в прозі назвати, а я ж, власне, лірик par excellenze...» Видання збірки українських новел в німецьких перекладах не було здійснене.

Тим часом справа з виданням збірника Київського літературно-артистичного товариства, до якого мали увійти «Голосні струни», зволікалась і врешті припинилась зовсім. Рукопис був повернений авторці. До інших видавництв, за свідченням Олени Пчілки (ф. 2, № 845), Леся Українка це оповідання не посилала.

«Ruthenische Revue» — український художній і громадсько-політичний журнал, видавався німецькою мовою у Відні з 1903 р. (з 1906 p.—під назвою «Ukrainische Rundschau»). В суспільно-політичних питаннях не мав чіткої програми, загалом дотримувався ліберально-буржуазних позицій.

Драгоманова Людмила Михайлівна (1842—1918) — дружина М. П. Драгоманова.

Київське літературно-артистичне товариство (1896—1905)—ліберальне культурницьке товариство.

Stecchetti — псевдонім італійського поета-реаліста Оліндо Гверріні (1845—1916). Вірші Стеккетті перекладала Олена Пчілка.

Н а д с о н Семен Якович (1862—1887) — російський поет.

EIN BRIEF INS WEITE

Вперше надруковано в журн. «Die Geselschaft», 1900, жовтень, зошит І, стор. 43—45, з поміткою під заголовком твору: «Skizze von Lessja Ukrainska».

В українському перекладі І. Ю. Гузар вперше надруковано у газ. «Літературна Україна», № 90, 13 листопада 1970 р.

Автограф не знайдено.

Датується орієнтовно не раніше 1898 р.

Подається за першодруком; український переклад Я. М. По-гребенник.

«Die Geselschaft» — німецький прогресивний журнал, виходив у Дрездені в 1885—1902 pp.

НАД МОРЕМ

Вперше надруковано у журн. «Літературно-науковий вісник» (далі: ЛНВ), 1901, "Кн. 1, стор. 18—33, кн. 2, стор. 151—168.

Рукописний авторський примірник оповідання з датою: «19.ХІ 1898, Київ» зберігається в архіві І. Франка (ф. З, Я® 1862, стор. 267— 391). 14 сторінок рукопису — чистовий автограф Лесі Українки, решта, від слів: «...«хорошие господа», папаша — генерал, мама-ша — професорська дочка...» — авторизована машинописна копія. В кінці твору стоїть підпис Лесі Українки, в тексті машинопису