Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

І він цей пояс кидає, й вона, —

7 Так глянула, всміхнувшись, Беатріче,

Звернувши блиск нетлінної краси

На цятку й відсвіт на моїм обличчі,

10 І почала: «Непевні голоси

З твого бринять єства, що взнать схотіло,

Де сходяться простори всі й часи,

13 Не щоб покращать – цього, зрозуміло,

Не може буть, – а щоб в красі ясній

Усюди слово «Єсмь» заблискотіло,

16 Любов одвічна в вічності своїй

Поза часів і просторів імлою

Створила дев’яти любовей рій,

19 І перш вона була сама собою,

Ні «перш», ні «після» не було, коли

Дух Божий промовляв понад водою.

22 Він суть і речовину, що були,

В політ у бездоганний блиск усталив,

Як тритятивний лук на три стріли.

25 І як у скла, бурштинів чи кристалів,

Що промінь проникає в них і вмить

Наповнює без всяких інтервалів, —

28 Так став триформний твір Господній лить

Єдине неподілене сіяння,

І ладу в нім було не розрізнить.

31 А далі йшли ладнання та світання

Тих сутностей, що встали на верхах

У всесвіті, які значить діяння.

34 Можливість же – внизу, де тьма і страх;

Всередині – діяння і можливість

У нерозв’язних заплелись зв’язках.

37 Довів Ієронім вам справедливість

Думок про те, що ангельські війська

Старіші за стрімку світів рухливість.

40 Та істина написана ярка

В усіх письменників Святого Духа,

Побачиш це з їх кожного рядка.

43 І розуму свого лишень послухай:

Чи довго рушії знесли б усі,

Що справжня досконалість їх не руха?

46 Так взнав ти, де й коли любові ці

Сотворено і як; в бажаннях в тебе

Отож загашено три пломінці.

49 Ще не налічив двадцяти як треба,

А частка ангелів геть потрясла

Стихії ваші від основ до неба.

52 А інші закружляли без числа,

Й тебе захоплює та невгавуща

Жага, що в коло танців їх ввела.

55 Примусила упасти проклятуща

Пиха того, якого – зрів ти сам —

Стиска вага, з усіх земних найдужча.

58 А ті, кого ти бачиш тут і там,

Смиренно визнали, що розумінням

Завдячують лише святим словам.

61 Наповнилися очі їх зорінням,

Засяяли заслуги й благодать

Їх цілковитим і твердим волінням.

64 Покинь свій сумнів, ти повинен знать:

Заслуга тягне благодать, і знову

Любов готується її сприйнять.

67 Тепер собор цей і стезю чудову

Ти самотужки розглядати линь,

Коли мою сприйняв як треба мову.

70 А що твердить усяка шкільна тлінь,

Говорячи про ангельську породу,

Про здатність мислі, пам’яті, волінь,

73 То я скажу, щоб відвернути шкоду,

Якої щирій правді завдає

Закрутистий читець такого роду:

76 Ці духи, щастя бачивши своє

У Божому лиці, очей не зводять

Від Нього, бо Йому все явним є.

79 Отож ніколи зору їх не шкодять

Новини, тож нема потреби їм

Пригадувать думки, що геть проходять.

82 Ми ж унизу, хоч не спимо, а сним,

І вірячи й не вірячи казанням,

На осуд і ганьбу синам земним.

85 Не ростемо там філософуванням,

Бо світ усіх занадто полонив

І марнотою, й самовихвалянням.

88 А тут не менший викликає гнів,

Ніж перекручування в Божім слові

Й додатки, роблені до наших днів.

91 Не маєте ви й гадки, скільки крові

Взяла його сівба, тому й вінця

Був гідний той, хто йшов з ним до любові.

94 А марна слава знаджує ченця

На вигадки, щоб їхній блиск торкнувся

Усіх, з Євангелія ж – ні слівця.

97 От ці твердять, що місяць повернувся

Під час страстей Христа, не даючи,

Щоб сонця промінь крізь пітьму проткнувся;

100 А ті – що день пропав десь уночі,

Тікаючи із неба Палестини,

Від індів та іспанців біжачи

103 Імення Лапо й Бінді хто не стріне

В Флоренції на вулицях витких?

А з кафедри дурниць ще більше рине.

106 З казань же гурт овець бреде тупих,

Пустопорожню ремигає фразу,

Й темнота їхня не рятує їх.

109 Христос апостолам не дав наказу:

«Ідіть і проповідуйте брехню», —

До неї в них він виховав відразу.

112 Це їх запалювало на борню

За перемогу вічного блаженства;

Євангельє за спис було й броню.

115 А нині храми сповнені блазенства,

Як сміхом зайдеться в мирян душа,

Клобук аж дметься з шалу верховенства,

118 А в шлик таке вгніздилося пташа,

Що люд би, бачивши його, побачив,

Хто саме їх щосвята розгріша.

121 І дур такий усіх людей позначив,

Що вірять всяким брехням навмання,

Хоч доказів ніхто їм не постачив.

124 Смакує так в Антонія свиня,

Смакують інші, за свиней поганші,

Яким підробка гроші підміня.

127 Та ми таки зблудилися, – поглянь же,

Зверни свій погляд на правдиву путь,

Щоб час і шлях у нас були без ґанджі.

130 Роди ці ангельські далеко йдуть

В чисельності, і ані смертна мова,

Ні розум їх не можуть осягнуть.

133 Уважно придивися ти до слова

Із тьмою тем, що мовив Даниїл,

І в нього скрита числова основа.

136 Найперше світло, сяючи навкіл,

По-всякому сприймається повсюди,

Бо стільки з ним злучається світил.

139 Вчин од чуття не відступа нікуди,

Й вогонь любові в кожнім язику

По-різному горіть чи жевріть буде.

142 Поглянь, велику творить річ яку

Одвічна сила, бо себе всю крає

В стількох дзеркалах, в кожному шматку, —

145 І неподільність завжди зберігає».

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА

1 Мабуть, що за шість тисяч миль із лишком

Горить година шоста, і малі

Світи схиляють тінь над