Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

7 Ми, озирнувшись зріть, чи правду пише

А чи неправду скло, зримо злиття

Таке ж, як співу з ладом, не вільніше, —

10 Так пам’ять зберегла від забуття,

Що я зробив, дивившись в гарні очі,

Де пута заплело мені чуття.

13 Коли ж я озирнувся – так щоночі

Ми в небі бачимо нові тіла,

А в них щось тайне, радісне, уроче, —

16 Я цятку вздрів, яка такий лила

Вогонь, прегострий силою своєю,

Аж гостротою очі обпекла.

19 Та найдрібніша зірка поруч з нею

Здалась би місяцем в достатку сил,

Коли б зрівнять їх, як зорю з зорею.

22 Мабуть, так само близько круг світил,

Коли повітря мокре охололо,

Корона виплива на небосхил,

25 Як цятку обвило вогненне коло

І рух його став швидший від основ

Кружіння, що собою світ збороло.

28 І з першим другий обвід обійшов,

А з другим – третій, з третім же – четвертий,

З четвертим – п’ятий, з п’ятим – шостий знов.

31 І сьомий увижавсь такий простертий,

Що вісниці б Юнониній було

Обняти неможливо в круговерті.

34 А восьмий у дев’ятім був; плило

В них сил для обертання в меншу міру,

Чим далі сяло первісне число.

37 В тім пломінь грав з чистішого ефіру,

Хто ближче до святої іскри був,

Бо вглиблювався глибше в неї щиру.

40 Уздріла владарка, що я відчув

Вагання, й мовила: «Вплив цятка має

На кожний в небі чи в природі зсув.

43 Поглянь, що коло ближче обіймає,

І знай: у нім швидкий цей біг явивсь

Тому, що всіх любов тут поглинає».

46 І я на те: «Коли весь світ би вівсь

Таким порядком, як ти освітила,

То б відповіддю я задовольнивсь.

49 Але в чуттєвім світі, чим світила

Сміліше над землею піднялись,

Тим більша є божественна їх сила.

52 Якщо тепер не менше, ніж колись,

Відзначений я ангелів собором,

Що вкруг любов’ю й сяйвом обвились, —

55 То прагну відповіді, чом із твором

Відтворення не йде одним шляхом,

Бо я причин не бачу вутлим зором».

58 «Що справитися пальцям з тим вузлом

Тобі незмога – в тім немає дива:

Не торкнутий, він затягнувсь цілком, —

61 Так владарка. І далі: – Незрадлива

Наповнить істина думки близькі,

Як визріє в тобі ця мисль правдива.

64 Тілесні кола ширші чи вузькі

Од сил, що їх приймають без остатку

Всі частки їх, високі і низькі.

67 Чим добрість більшає, тим більше статку,

Тим статку більш, чим більшає об’єм,

Де частки досконалі ще з зачатку.

70 І, всесвіт женучи, немов бичем,

Узгоджується вихором незмірним

З любові й знання вогняним кільцем.

73 Отож як не за розміром позірним,

За сутністю давать оцінку їм,

Істотам, що тут кружать колом зірним,

76 Уздриш ти цей увесь зв’язок чудним

У кожнім небі в стані неспокою —

Значного з більшим, меншого з малим».

79 Як сяючою стане і тонкою

Повітряна півкуля, бо дихне

Борей своєю м’якшою щокою, —

82 Склепіння враз яснішає хмурне,

Туманів смуга розтає нестала,

Й сміється радо небо чарівне, —

85 Такий був я, коли мені казала

Привітна владарка слова свої,

І правда, мов нічна зоря, сіяла.

88 І тільки мова скінчилась її,

То враз, як із розжареної криці

Йдуть іскри, з кіл сипнули їх рої.

91 Здавалося, що кожна з них іскриться,

І їх палало більше, ніж коли

Подвоювать на клітках шахівниці.

94 Я чув, як здійнялись хвали й хвали

До цятки непорушної, що ними

Лишаться завжди, як завжди були.

97 І та, що бачила мій незборимий

Порив, сказала: «В першім колі цім

Витають херувими й серафими.

100 Захоплювані наміром одним

Вподібнитись до цятки, їх водійки,

Ведуть всі стежку колом осяйним.

103 Любові йдуть ще, крім цієї двійки,

Святі Престоли Божого лиця, —

Які до першої належать трійки.

106 То знай: вся радість кожного кільця

У баченні, що в істину ввіходить,

Утишуючи розум до кінця.

109 Як можна бачити, це думку родить,

Що лиш у баченні – блаженства суть,

Воно ж любов пізніше вже приводить.

112 Заслуги силу баченню дають,

Їх – ласка й добра воля навіває, —

На східець так зі східця вгору йдуть.

115 Знов інша трійка листя розвиває,

Бо споконвік цвіте весна жива,

Яку Баран вночі не осяває, —

118 «Осанну» безперестану співа

На троє голосів, і в них єдині

В трьох родах радощів бринять слова.

121 В цій ієрархії є три богині:

Це – Панств, це – Сил могутня благодать,

І третій рід – Властей у благостині.

124 Передостанні кола два мигтять,

З Архангелами там Начала мають,

В останньому ж лиш Ангелам літать.

127 Всі ті роди угору зір спрямляють

І, долу проливаючи свій вплив,

Всі, Богом підняті, всіх піднімають.

130 І Діонісія так запалив

Цих родів вигляд, що він лад багатий,

Як я роблю, назвав і поділив.

133 Григорій не хотів на це пристати,

А як на власні очі глянув сам,

То став тоді із себе кепкувати.

136 Не диво, що в земних долинах, там,

Всі знає смертний тайни верховинні:

Хто ж їх тут бачив, той повідав вам

139 Між тайн, не знаних в людському корінні».

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТА

1 Коли обоє родженців Латони

При знаках Терезів та Барана

Стоять на точках обрійної зони,

4 То, поки їх вагу зеніт єдна

Й, міняючи півкулю мальовниче,