Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

Скромнішим бувши із людей, смиренний,

Не описав найменшої з приваб.

139 Бернар, побачивши, як очі в мене

Принадив пал, що і його палив,

У нього затопив свій зір вогненний,

142 І зір мій теж сильніш запломенів.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА

1 Повитий в радість мудрий споглядальник

Почав так мову у святих словах,

Мов добрий та уважний стернувальник:

4 «Ту рану, що Марія у віках

Загоїла, – завдати ще й ятрити

Тій дано, що сидить в її ногах.

7 А трохи нижче – третій ряд відкритий

Рахіллю, що ласкавий зір зверта

До Беатріче, як ти мав уздріти,

10 Ревекка з Сарою, Юдіф і та,

Яка прабабкою була співцеві,

Що для «Помилуй мя» розкрив уста, —

13 Здадуться всі тобі кільцем в кільцеві,

Я ж оком кожний теж пройду карниз,

Аж поки стане низ кінцем кінцеві.

16 Од лави сьомої угору й вниз

Єврейки посідали на сидіннях

В яскравім сяйві пелюсткових риз.

19 Помітно змінність в різних поколіннях

У вірі у Христа між різних лав,

Як вал, що височить на половинах.

22 Де квіт весь розпустився й розплатав

Всі пелюстки – собор там розмістився

Тих, хто Христового пришестя ждав.

25 Де ж простір поміж дуг ще не закрився,

Над чолами сіяє ореол

В тих, хто повірив, як Христос явився.

28 В усіх віках уславлений престол

Цариці неба й нижчі ще престоли

Собою створюють великий мол.

31 Навпроти ж – Іоанн, високочолий

Святий пустельник, що, зазнавши мук,

Два роки ще топтав у Пеклі доли.

34 А нижче лави у відрубний пук

Франціска, Бенедикта, Августина

Та інших в’яжуть, як у зграйний звук.

37 Дивуйся ж на дбайливість властелина:

Два зори віри в цьому є саду,

І кожному в нім – рівно половина.

40 Униз за поділяючу гряду,

Яка проходить точно та ґрунтовно, —

Не по своїх заслугах всі в ряду,

43 А по чужих, проте й не безумовно,

Бо виправдані душі ці були,

Як ще їм правди шлях не сяв любовно.

46 Ти в цім переконаєшся, коли

Побачиш зір невинний та чудовний,

Почуєш хор дитячий немалий.

49 Не певний ти й в непевності безмовний,

Але я визволю від пут, що ум

Тебе оплутав, сам облуди повний.

52 Ніяка випадковість дій і дум

По всіх просторах вишньої держави

Не знана, як і голод, спрага, сум.

55 Одвічний-бо закон порядок правий

Установив, і звичаї святі,

Немов на пальці самоцвіт яскравий.

58 Тому й дочасний мир у тім житті

Не без причин малеча торжествує,

На різній посідавши висоті.

61 Той цар, в якого царство розкошує

В такій любові, в радості такій,

Що їх ніколи і ніхто не вчує,

64 Уми в одраді творячи палкій,

Дарує ласку з вибором свободним, —

З вас досить висновків у мові тій.

67 Це явлено у мудрістю безоднім

Святім письмі, де двоє близнюків

В утробі ще сварились один з одним.

70 Тож відзнача роздачею вінків

Найвища благодать, з ясним сіянням

Вслід ідучи забарвленню висків.

73 Тому-то не за життьовим діянням

Щабель розміщення різниться в них,

Але різнить за першим спонуканням.

76 На самому початку літ земних

Була достатня, щоб спастись, невинність

У злуці з вірою батьків старих.

79 У міру, як минала часу плинність,

В хлоп’ят невинних біль будив сльозу,

Обрнзання ж давало силам цінність.

82 Коли вже час зростив нову лозу,

То без хрещення іменем Христовим

Зосталась та невинність унизу.

85 Поглянь на ту, чиє лице з Христовим

Найбільше схоже, і дістанеш сил

Іти назустріч святощам Христовим».

88 Над нею, несеною махом крил

Істот, сотворених у верховині,

Я бачив дощ з таких сяйних світил,

91 Що все, побачене в світах донині,

Немов стопила непрозора мла

Перед лицем святої благостині.

94 Й любов, яка нам перша повіла

Спів «Радуйся, Маріє-приснодіво»,

Простерла перед нею два крила.

97 Святим цим звукам одповів співливо

З усіх усюд благословенний двір,

Обличчями ясніючи на диво.

100 «Святий мій Отче, що приніс свій зір

Вниз ради мене і підвівся з лави,

Де радісно вкушав довічний мир, —

103 Який це ангел зору в сяйві слави

Не зводить од Царициних очей,

З любові, наче з полум’я, яскравий?»

106 Так мовив я й того чекав речей,

Якому озорила вид Марія,

Мов ранком сонце зірку гаряче.

109 І він мені: «Краси й відваги дія

У ньому виявляється без змін —

У нас про це можлива тільки мрія, —

112 Дав гілку пальмову Марії він

В ту мить, як тягарем вини всієї

Себе обтяжить зволив Божий Син.

115 Дивись же й мови дослухайсь моєї:

Ось тут сидять патриції значні

Побожної імперії цієї.

118 З них двоє – щастям значені, ясні,

Посаджені найближче до Августи,

Мов корені у розі неземні.

121 Отцеві, що ліворуч, суд стоустий

Плода солодкий закидав укус,

Бо людству гірко від його розпусти.

124 Отець, що справа, – вільний від спокус

Страж церкви Божої, йому-бо саме

Ключі від рози передав Ісус.

127 А той, хто перед смертними часами

Із днем зіткнувся, для жони тяжким,

Звойованої списом та цвяхами,

130 Сидить з ним поруч; вліво ж, поруч з ним, —

Той вождь, який приніс колись-то манну

Невдячним людям, зрадним і пустим.

133 Насупроти Петра ти бачиш Анну,

Що з доччиного ніжного лиця

Очей не зводить і співа «Осанну».

136 Навпроти ж Превеликого Отця

Сидить Лючія, що в тяжкі години

Була