Тіні минулого - Дроянда

Вікторія та Орест отримали найтемнішу частину карти — старий будинок на околиці міста. Колись тут жила сім’я, яка зникла за загадкових обставин.

— Це виглядає… не дуже добре, — Вікторія стиснула ліхтарик, вдивляючись у будівлю.

Орест кивнув.

— Але якщо це один із слідів Сутінкового князя, ми повинні його знайти.

Вони увійшли всередину.

Будинок був занадто тихий, ніби сам повітря тут було важким. На стінах висіли старі портрети, але очі на них ніби рухалися.

— Мені це не подобається… — Вікторія шепотіла, але продовжувала йти вперед.

На другому поверсі вони знайшли кімнату з одним-єдиним предметом — старим дзеркалом.

— Знову дзеркала? — Орест роздратовано провів рукою по дерев’яній рамі.

Але коли він це зробив, дзеркало затремтіло, і вони побачили себе… але не такими, як зараз.

Вікторія була дитиною, що стояла біля лікарняного ліжка, стискаючи мамину руку.

Орест побачив себе підлітком, що стояв перед батьком, який виглядав розчарованим.

— Це наші страхи, — прошепотів він.

Вікторія дивилася, як її минуле ятрить їй душу.

— Я все ще боюся втратити тих, кого люблю…

Орест стиснув кулаки.

— А я боюся, що ніколи не буду достатньо хорошим…

Раптом дзеркало почало тріскатися.

— Щоб вийти звідси, — сказав Орест, — ми маємо прийняти себе такими, як є.

Вікторія вдихнула глибоко.

— Я не можу змінити минуле, але можу жити теперішнім.

— І я не повинен жити чужими очікуваннями, — додав Орест.

Дзеркало розлетілося на шматки.

Будинок навколо них почав розчинятися.

І раптом вони знову стояли на вулиці, а карта у їхніх руках змінилася.

— Ми це зробили, — усміхнулася Вікторія.

Орест кивнув.

— Але це ще не кінець. Тепер потрібно знайти інших.

Вони рушили далі, знаючи, що попереду чекають ще більші випробування.